РОМЕНСЬКИЙ МІКРОРАЙОН МІСТА СУМИ
Загальні відомості про Суми
Су́ми – місто
обласного значення в північно-східній частині України, на Слобожанщині, у межах Середньоруської
височини, адміністративний
центр Сумської області. Місто лежить на берегах річки Псел при впадінні до неї річки Сумки. Населення міста становить 264 тис. осіб. Сучасна площа
міста становить 145 кв. км.
Суми має багатовікову і цікаву історію. Ще у давні часи
на його території селилися люди. У місті та на його околицях знайдені залишки
селищ епохи неоліту, могильники черняхівської культури II–V ст. н.е. та
давньоруського міста XII–XIV ст., яке деякі з
істориків пов`язують із
літописним
Липецьком. А в безпосередній близькості до Сум виявлені сіверянські городища VIII – IX cт. (біля с. Битиця) та IX–XII ст. (в районі
с. Зелений Гай).
Спочатку, при заснуванні поселення, його назвали «Сумина
слобода», після її реорганізації в місто
– назву було змінено на «Сумин», протягом 1650-1660-х років буква «н» поступово
зникла і місто отримало
сучасну назву – Суми.
Є декілька версій
етимології назви міста:
- найвірогідніше
назва Сум походить від топонімів – назв річок Сума (тепер Сумка) і Сумка
(тепер Стрілка), що є частою практикою при називанні
поселень;
- існує також
легенда, що на березі річки Сумка (чи й у самій річці) перші поселенці знайшли
3 мисливські сумки з золотими
монетами. Цей переказ знайшов відображення у міській символіці (на гербі і прапорі
міста), а у травні 2008 року в
середмісті Сум було відкрито символічний пам'ятний
знак «Сумка»;
А ще існує легенда, що назва міста
все-таки відбулася від слова “сумуваті”. Козаки сумської фортеці за часів
Катерини II сумували не про колишні місця проживання, а про красунь, яких їм не
вистачало. Вони написали листа цариці з проханням допомогти їм не вмерти від
туги. І тоді Катерина II направила до них найкрасивіших придворних дам. У них
з'явилися діти незвичайної краси, особливо дівчатка. З тих пір сумчанки
вважаються найкрасивішими слов'янськими жінками. Звичайно ж, з твердженням
про красу сумських жінок я
згоден, проте версія про виникнення назви міста, пов’язана з
іменем Катерини II – жарт або красива вигадка сумчан:
вона зійшла на царський трон значно пізніше, (більше, ніж через 100 років!), як
за містом була вже закріплена ця назва.
Герб
Сум був розроблений герольдмейстером М. Щербатовим у 1776 році і
затверджений 21
вересня 1781 року царицею
Катериною II, а відновлений знову 15
лютого 1991 року рішенням
IV сесії міської ради Сум.
|
Сучасний прапор міста Суми
|
Є місто
слави і звитяг,
Козацьке місто України.
Як світле небо його стяг
Над куполами гордо лине.
Ми любимо, ми славимо
Рідне і святе
Суми — місто радості,
Вічно молоде.
Про Суми слава у віки
Хай лине гордо і врочисто.
Над берегами Псла-ріки -
Найкраще в світі наше місто!
Ми любимо, ми славимо
Рідне і святе
Суми — місто радості,
Вічно молоде.
Архітектурним символом Сум є
«Альтанка» на Покровській площі. Символами
міста також є: Спасо-Преображенський і Троїцький собори і Воскресенська та Іллінська церкви.
Через місто проходять аавтодороги
Н07, Н12, Р44, Р45, Р61, Т 1901, а також гілка Південної залізниці.
Відстань від Сум до сусідніх міст автошляхами:
|
|
Історія Сум почалася в
результаті наслідків битви під Берестечком, коли 1651 року українські козаки
під проводом Богдана Хмельницького зазнали поразки. Після бою Богдан Хмельницький дозволив людям переселятися з правобережжя в Дике поле на
прикордонні землі з Росією (тепер Слобожанщина), які
були перед тим практично не заселені. Протягом десятиліття 1651–1660 років на території
сучасної Слобожанщини
з'явилася велика кількість нових поселень – тоді окрім Сум були засновані такі
міста як: Харків, Тростянець, Лебедин та
багато інших поселень.
Навесні 1655 р., переселенці із
містечка Ставище (нині смт Київської області), очолювані отаманом Герасимом
Кондратьєвим (?–1701), стали на правому крутому березі ріки Псел і заснували в
місці впадіння річки Суми однойменну слободу. Хоча є версії, що
Кондратьєв із козаками прибули сюди значно раніше.
|
|
1 липня 1656 року було ухвалено рішення про перетворення Суминої слободи в
місто Сумин (надалі місто Суми), і почато будівництво фортеці.
Будівництво велося в 1656–1658 роках, керував ним московський воєвода Кирило Юрійович Арсеньєв, разом з ним до Сум прибуло 52 чоловіки службового люду,
які мали організовувати зведення фортеці. Метою будівництва фортеці був захист Слобідської України від набігів татар. Стіни фортеці було
споруджено з дубових колод, під фортецею викопано підземний хід.
до води (до річки Псел), за допомогою якого у майбутньому під час облог місто
забезпечувалося питною водою. Було насипано навколо фортеці вал і викопано
глибокий рів. Оборонні споруди доповнювалися природними: річки Псел, Сума і Сумка з
трьох боків опоясували місто. З півдня підступи до Сум захищав зроблений у 1658 році Перекоп між Пслом і Сумкою (тепер Стрілка).
У 1658 році місто Суми офіційно стало центром Слобідського козацького полку. Першим його полковником був Герасим Кондратьєв. Проте є версії, що козацький полк створений у 1659
році.
Завдяки вигідному
торговельному шляху, що йшов через Путивль на Москву, Суми швидко
розбудовувалися.
У 1678 році місто разом з посадом займало ділянку,
оточену стіною довжиною 3426 сажнів (7 кілометрів 400 метрів), а навкруги неї був рів
довжиною 3500 сажнів (7560 метрів). Сумська фортеця мала 27 веж (4 вежі з
проїзними воротами та 23 глухі), також у стіні фортеці було ще 8 воріт.
Сумські козаки брали участь у війнах Московської держави (згодом
Російської імперії) з Туреччиною, Кримським ханством, Швецією, Польщею і
Прусією. У 1659, 1663 і 1668 роках Сумська фортеця витримала напад кримських
татар. Фортецю не здали, проте околиці Сум були вщент винищені.
Під час Північної війни, перед Полтавською битвою, з 26 грудня 1708 року до 3 лютого 1709 року у місті перебував Петро І разом
зі своєю ставкою. Саме в Сумах ним була підписана низка маніфестів і указів,
проведена військова нарада, рішення якої радикально вплинули на подальший хід
війни. За переказами, мешканці міста за розпорядженням Петра І «урочисто
та пишно» зустрічали Новий – 1709 – рік.
За переписом населення 1732 року в Сумському полку
мешкало 42931 людина чоловічої статі. За етнічним складом населення було
практично на 100 % українське, росіян було лише 14 осіб. У самих Сумах
мешкало 3818 людей чоловічої статі, а з жінками і дітьми – 7 700 осіб.
Після скасування
Слобідсьї автономії, у 1765–1780 роках Суми стали центром Сумської провінції Слобідсько-Української губернії; а в 1780 році вони стали повітовим містом. Із 1835 р. Суми ввійшли до складу Харківської губернії.
Значний розвиток Сум
припадає на другу половину XIX
– початок XX століття завдяки
зростанню промисловості: цукрової (Суми стали одним з її осередків в Україні),
а також машинобудування, металообробної та текстильної (фабрика сукна) галузей,
торгівлі (відомі ярмарки – 3 рази на рік).
У 1877 році в Сумах було 153 будинки кам'яної та цегляної
кладки, 1832 дерев'яних. На цей час населення
міста становило 15 534 чоловік. У власності міста було 1 074 десятин землі (11,7 км²). Мешканці займалися промисловістю та
торгівлею. На 1878 рік у Сумах було 14 фабрик. Великий
стрибок в економічному, архітектурному і соціальному розвитку Сум справедливо пов’язаний
в основному з іменами підприємців та меценатів Івана і Павла
Харитоненків та Дмитра Суханова. Завдяки
швидкому економічному росту, населення міста протягом 1850 – 1913 років зросло в
5 разів – до 50 тис. осіб.
У 1923–1930 роках Суми були адміністративним центром округи, у
1930–1939 роках – містом республіканського значення, районним центром
Харківської області. Від 10 січня 1939 року Суми набули статусу обласного
центру. У повоєнні роки Суми перетворилися на потужне і велике за промисловим
значенням місто України.
Значний післявоєнний розвиток
Сум почався з 1950-х років – завдяки чималому
зростанню промисловості: машинобудівної,
хімічної, приладобудівної, харчової та легкої.
Новітня, за незалежності
України (від 1991 року), історія Сум пов'язана з цікавим явищем – так звана «Студентська революція на траві», що відбулася в травні 2004 року, і стала для держави
безпрецедентною. Тоді кілька десятків студентів з викладачами і батьками вийшли
на мітинг у центрі міста з вимогою відставки губернатора Володимира Щербаня та начальника обласної міліції Миколи Плеханова. Наметове
містечко, яке вони розбили, знесла міліція, кількох осіб, які там перебували,
заарештували. Ці сумські події стали не лише актом студентської непокори і
боротьби за людські права, а й фактично виявилися предтечею Помаранчевої революції.
15 вересня 2015 року
Верховна Рада України збільшила територію Сум на 753,58 га, затвердивши загальну
площу міста 9 538,58 га, а Сумського району – 185 357,32 га.
Станом на 2013 рік населення Сум становить близько 269 тис., а разом з
підпорядкованими міськраді
населеними пунктами – 272 тис. За національним складом близько 85 %
населення становлять українці.
Суми завжди славилися
своїми земляками, відомими далеко за межами України. Серед них – родини
Харитоненків, громадські та культурні діячі Павло і Георгій
Линтварьови, Дмитро Корепанов, Леонід Кагадєєв, Едуард Кайданський. У Сумах
проживали письменник і філософ І. Ф. Богданович (1743–1803), поет, письменник і
перекладач П. С. Морачевський (1806–1879), котрий у нашому місті написав
віршовану п’єсу «Сумська дивачка», прозаїк і драматург А. П. Чехов (1860–1904),
поети і драматурги Леся Українка (1871–1913), Олександр Олесь (1878–1944), письменник О. І. Купрін (1871–1938).
На честь нашого міста названий астероїд головного пояса Сонячної
системи – 2092 Sumiana (1969 UP),
відкритий 16 жовтня 1969 р.
астрономом Л. І. Черних.
Роменський
мікрорайон
Нещодавно ми разом з Олександром
Вікторовичем Боженком видали книгу «Мій
рідний край, моя земля… Суми». У ній ми висвітлили історії заснування та
історичного розвитку багатьох сумських мікрорайонів і вулиць. Але потім виявилося,
що рідному Роменському мікрорайону недостатньо приділили уваги. Тож у
своїй роботі я хочу віддати належне
добрим людям і заповнити в ній прогалину.
Я готував матеріали
для цієї книги, коли добрі люди познайомили
мене з корінним сумчанином, постійним жителем Роменського мікрорайону Анатолієм
Семеновичем Кривомазом, який тут
народився в 1940 році, ходив у семирічну школу №14, а закінчив десятирічку в
школі №13. Він – дуже цікава у спілкуванні людина з надзвичайно цікавою біографією: після
десятирічки вступив до Сумського будівельного технікуму, але з останнього курсу
його забрали в армію. Там він закінчив у
різні часи середнє, а потім вище льотні училища. Льотчик-винищувач, літав
на МІГах. У той час реактивна авіація
тільки-но становилась, і льотчиків
вважали камікадзе: невдосконалені двигуни, незвичні, смертельно небезпечні повітряні
ситуації, які виникали раптово на значній висоті і високих швидкостях, кожної хвилини могли поставити льотчика на межу виживання.
Що ж, процес глибокого пізнання цих незнайомих ще для людства явищ і наукового
їх обґрунтування проходив з людськими
втратами.
Після демобілізації Анатолій Семенович знову повернувся на свою малу батьківщину,
і закінчив навчання в Сумському
будівельному технікумі. З дипломом будівельника він тривалий час трудився в будівельних установах
Сум, аж до виходу на заслужений відпочинок.
Анатолій Семенович – людина похилого віку,
але до цих пір ще має приємний молодий дзвінкий голос і добру молодечу пам’ять.
Із великим ентузіазмом і задоволенням він розповів мені про розвиток Роменського
мікрорайону в ті знаменні 40-і – 50-і роки.
Розповіді Анатолія Семеновича Кривомаза:
«Я народився в Сумах у батьківському
будинку на Гарбузівці (тепер вул. Декабристів). На той час вона простягалася
від Засумського кладовища приблизно до вул. Соколиної. Далі вже йшли колгоспні
поля, де ми іноді з сусідськими хлопцями потайки крали картоплю та інші овочі,
особливо в той голодний 1947 рік.
У
1950-х роках сюди перевели з Кінної
площі, (район автовокзалу), Кінний ринок, на якому продавали коней, кіз, свиней
та іншу домашню живність. І одразу тихі, спокійні, майже непримітні вулиці стали людними, запрудженими
транспортом і галасливими домашніми тваринами. У базарні дні з усіх боків сюди
стікався люд мабуть з усієї області: ржали коні, мекали кози, вищали, мов
зарізані, свині, співали півні,
гелготали гуси. У цей час були запруджені й вулиці, які виходили до
Пантелеймонівської церкви: вул. Роменська, Комсомольська ( тепер – Данила
Галицького), Ганнівська, Вигоно-Поселенська.
.Вулиця Роменська в ті роки була ще невеличка. Вона розпочиналася
одразу за Пантелеймонівським монастирем. У часи, про які я розповідаю, житлових
будівель на цій вулиці було ще дуже мало. За ними знаходилися декілька
примітивних автомобільних майстерень. Сучасні будівлі на ній почали з’являтися
в кінці 50-х років. В інший від монастиря бік йшла вулиця Ганнівська, яка
закінчувалася біля мосту через річку Сумку. Недалеко від монастиря від неї
відгалужувалася вулиця
Вигоно-Поселенська, яка також
впиралася іншим кінцем у міст через Сумку, за яким розпочиналася вже вулиця
Білопільська. На той час ще діяв старий автовокзал, який розміщувався в центрі
міста. Новий автовокзал на цій вулиці з’явився лише в 1973 році.
Нижче монастиря йшла вулиця Комсомольська
(тепер – Данила Галицького). На початку
50-х років по ній почали курсувати маршрутні
автобуси
Газ-651. Тоді в Сумах уже існували три міських автобусних
маршрути: «Центр – Ж/д вокзал», «Колгоспний ринок – Аеропорт» і «Колгоспний ринок – вул. Роменська».
У низині Оболонського яру протікала річка
Стрілка. Вона була чиста і повноводна,
тож ми з друзями в ній купалися. Нам здавалося, що купатися в ній навіть краще,
ніж у Пслі: Стрілка протікала недалеко від наших осель, та й вода в ній була
значно тепліша. Тут же, недалеко від річки, знаходилися і свердловини міського
водогону, з яких вода поступала в міські оселі та вуличні розбірні колонки».
…До речі, одна з цих свердловин з’явилася ще при цараті: рішення про будівництво водозабору в
районі Старої Оболоні ( район вул. Янки Купали) було прийнято міською Думою ще в 1914 – 1916 роках. Воду зі свердловин
Старої Оболоні по водоводу діаметром 200 мм подавали у водонапірну башту на
вул. Олександра Олеся.
У 1922 році на Старій Оболоні вже функціонували
3 свердловини, які подавали в місто 360 м3 води. До речі, під
час війни водопровід у місті частково все ж таки функціонував…
З Роменським мікрорайоном я був пов’язаний у найкращий
період мого життя протягом більше десяти років. Тоді я був молодим, дужим,
щасливим. На думці були грандіозні плани. Спочатку ми з молодою дружиною і
донькою-немовлям проживали в крихітній квартирці приватного будинку по вул.
Островського, 52. Потім перебралися в сімейний гуртожиток Сумського АТП
18 021 (автобусний парк) по вул. Декабристів. Мої діти ходили в дитячий садок №32, що
знаходився поруч, по вул. Лисенка, де працювала директором Ольга Петрівна –
добра, чуйна, щиросердна людина. А потім – у школу №25, яка була також поруч і
тоді знаходилася майже на околиці Сум. Через стадіон цієї школи, за яким було
вже колгоспне поле, часто літніми світанками
я бігав «трусцою» аж до
Косовщинського водозбірника. Коли
випадав вільний час, інколи водив своїх
доньок, а з ними ще й цілу ораву дітей автомобілістів, (у гуртожитку жили в
основному молоді сім’ї, тож дітей тут було багато!) на шкільний стадіон. По
дорозі заходив у магазин, щоб купити щось дітям на призи. Зазвичай, це були або цукерки, або
буханка ще гарячого хліба. Тож діти залюбки брали участь у примітивних
змаганнях, які разом з ними придумували на ходу. З яким ентузіазмом вони
бігали, стрибали, лазили по жердинах, змагалися в інших іграх. Звичайно ж, призи швидко
зникали, і задоволена дитяча компанія
чередою поверталася додому.
А бувало, у вихідні дні, ми з доньками ходили на ставки
Сумського рибного господарства, що знаходилися в улоговині, за подвір’ям АТП 15 954.
Хоча й були вони мілкі, а дно грузьке, зате вода тепла і безпека малятам гарантована. Якраз те, що
потрібно дітям!
Тут же, поряд із підприємством,
знаходилися офіси працівників облавтоуправління і обкому профспілки
автомобілістів та шляховиків, (будівлю здали в експлуатації на кінці 1970-х
років), з якими я був тісно пов’язаний роботою
аж до виходу на пенсію, (навіть тепер я інколи з радістю зустрічаюся з
деякими працівниками цих установ і згадуємо нашу молодість).
А ще на той час Роменський мікрорайон славився
найстарішим у місті вищим навчальним закладом – педагогічним інститутом ім.
А.С. Макаренка, ПТУ, школами №14, №15 і №25, Пантелеймонівською церквою ( її ще
й тепер сумчани називають «Монастир»). Тут знаходився Сумський
«Рибхоз», який забезпечував сумчан свіжою річковою рибою. На той час
велику роль у житті «роменчан» відігравав Сумський завод електронних
мікроскопів. Він примикав частково до вул. Роменської.
СУМСЬКИЙ ЗАВОД
ЕЛЕКТРОННИХ МІКРОСКОПІВ
Відкрите акціонерне товариство «SELMI» розпочало
свою виробничу діяльність у 1959 році як завод електронних мікроскопів і
електроавтоматики. У цьому ж році був виготовлений перший мікроскоп ЕМ-5,
розроблений ведучими спеціалістами СРСР
під керівництвом академіка М. М. Лебедєва.
У 1960 – 1970 роках завод виробляв електронні мікроскопи,
розробка яких велася сумісно з НДІ. У
1960-х колектив підприємства становили головним чином молоді спеціалісти та робітники, які з
великим ентузіазмом освоювали нові технології. Середній вік колективу
працівників тоді був менше, ніж 30
років.
До 1980 років сформувався потужний науковий та виробничий
потенціал, який дозволив вести розробки та виробництво самостійно.
У 1983 році підприємство було реорганізовано у ВО
«Електрон», а з 1994 року – у ВАТ «SELMI». Незабаром
ВАТ «SELMI» вже став єдиним підприємством на
території СНД, яке розробляло і виробляло електронні мікроскопи з рентгенівськими приставками.
Як указує в своїй науковій праці «Розвиток комерційної
електронної мікроскопії в Європі» доктор Ейгар,
за роки після другої світової війни в Європі було виготовлено 25 тис.
електронних мікроскопів. Із них на долю
українського підприємства доводилася шоста частина від цієї кількості –
близько 4 500 екземплярів. Звичайно
ж, майже весь парк приборів, які працювали в дослідних інститутах бувшого СРСР,
був укомплектований продукцією, яку
виготовили у ВАТ «SELMI».
Тісний зв’язок молодих мас-спектрометристів ВО «Електрон»
з ведучими спеціалістами по мас-спектрометрії в атомній промисловості дозволила
створити Сумську школу мас-спектрометрії, яка вирішувала проблеми забезпечення
ядерних комбінатів новими типами мас-спектрометрів світового рівня.
Вагомий внесок у формування науково-технічного профілю
підприємства дало співробітництво з науково-дослідними інститутами Академії
Наук УРСР. Так, завдяки співробітництву з вченими інституту зварювання ім. Є.
О. Патона АН УРСР сформувався напрям електронно-променевої зварювальної
апаратури.
Основи напрямку мас-спектрометрії з вторинно-іонною
емісією створені завдяки співробітництву з ученими інституту металофізики АН
УРСР, інституту проблем матеріалознавства АН УРСР.
Цілий ряд науково-технічних розробок, створених в
інституті фізики АН України, Київському державному університеті, інших вищих
учбових закладах впроваджені в серійне виробництво.
Основу колективу інженерно-технічних працівників склали
випускники ЛЕТІ, ЛДУ, КДУ, КПІ, МІФІ та інших ведучих ВУЗів СРСР – еліта
тогочасного молодого покоління. Вони несли у світ не тільки науковий прогрес,
але й підтримували на належному рівні та розвивали культуру.
Ентузіазм і творчий пошук, накопичення знань,
науково-технічну співпрацю з ведучими науковими центрами дозволили з 1965 року
виконувати розробки власними силами, які були зосереджені в спеціальному
конструкторському бюро.
СКБ стало тією базою, на якій виріс творчий колектив,
якому в 1986 році рішенням уряду СРСР був присвоєний статус Всесоюзного
науково-дослідного інституту електронної мікроскопії.
До 1990 року колектив інституту виріс в потужний науковий
центр, у якому вже працювали більше 700 розробників, серед них – 23 кандидати і
2 доктори наук.
Вклад колективу підприємства в забезпечення матеріальної
бази науково-технічного прогресу був високо оцінений – у 1969 році підприємство
удостоєно імені 50-річчя ВЛКСМ, а в 1971 році нагороджено орденом Трудового
Червоного Прапора, йому неодноразово присвоювалося звання зразкового
підприємства Міністерства приладобудування.
За роки праці колективом підприємства розроблені і випущені
прилади, які знаходилися на передових позиціях світової науки.
Так у шістдесятих роках випускалися просвічуючі
електронні мікроскопи УЕМВ-100Б з камерою для дослідження біологічних зразків –
перші представники аналогічних приладів у світі.
Для мас-спектрометричних досліджень був розроблений
«спосіб відбору газових проб при мас-спектральних вимірах складу атмосфери
Землі та інших планет Сонячної системи». Він був використаний на космічних
апаратах ВЕНЕРА-11 – ВЕНЕРА-14, за допомогою яких виконані заміри хімічного та
ізотопного складу атмосфери Венери.
У 1980-х роках тут був розроблений і запущений у серійне
виробництво просвічуючий електронний мікроскоп ПЕМ-100 із запатентованими
малогабаритними електронними лінзами з паровим охолодженням, що дозволило різко
знизити (більше, ніж у два рази) вагу приладу.
Це значно покращило експлуатаційні можливості мікроскопу
і дозволило використовувати його для проведення дослідів не тільки в
спеціалізованих лабораторіях, але й у звичайних хімічних та біологічних лабораторіях
СЕС, лікарень, а також учбових закладах (навіть на рівні середніх).
У 1989 тут був створений мас-спектрометр для дослідження
біологічних об’єктів з високою молекулярною вагою за допомогою іонізації
зразків уламків розподілу каліфорнія 252, який дозволив отримати результати, не
досяжні при інших методах.
У 1986 році в складі ВО «Електрон», на базі СКТБ, був
створений Всесоюзний науково-дослідний інститут електронної мікроскопії,
пізніше реорганізований в НДІЕлМ. Потім
він ввійшов до складу ВАТ «SELMI». У
1989 році ВО «Електрон» отримав право на самостійну зовнішню економічну
діяльність, надану першій сотні найбільш гідних підприємств СРСР. На той час
об’єм від експортних операцій становив значну частину доходів ВАТ «SELMI».
З 1965 року підприємство було членом Торгово-промислової
палати України, а з 1992 року – членом Української Спілки виробників і
підприємців.
Після набуття Україною незалежності, багато традиційних
зв’язків були безповоротно втрачені, доводилося відновлювати, налагоджувати
інші. Тож важливою частиною бізнесу стала зовнішня економічна діяльність як з
країнами бувшого СРСР, так і з іншими державами, такими, як Японія, Франція,
Германія. Знайшли партнерів у США, Кореї, Ізраїлю та серед багатьох країн
Європи.
Дані з Інтернету:
«Всего
за период с 1960 по 2004 годы было выпущено:
- приборов
препарирования - около 13500 шт.;
- приборов
контроля состояния окружающей среды - около 1900 шт.;
Кому ж була вигідна повна ліквідація підприємства з
подальшою утилізацією його на металолом?
На той час в інтерв’ю Арбітражна управляюча заводу Єлизавета Лєсніченко заявила, що саме комітет
кредиторів, у якому більшість голосів належали
власнику підприємства – ВАТ ВО «Електрохімічний завод» (Росія) і
«Промінвестбанку», не затвердив план санації підприємства і виніс рішення
звернутися з позовом у суд про його повну ліквідацію. Основним акціонером
«Промінвестбанку» з 2009 року був Зовнішекономбанк Росії, який володів 97,85 %
пакету акцій.
Таким чином, напрошується версія про те, що « SELMI» ліквідували росіяни в угоду своєму «Уралприлад», який
освоїв виробництво мас-спектрометрів, подібних виробам сумського підприємства.
Зараз підприємство повністю ліквідовано.
Пантелеймонівський храм
Колишній
Пантелеймонівський чоловічий монастир був розташований на околиці Сум, яка мала
назву Свищ. Ансамбль монастиря складався з Пантелеймонівської церкви, духовного
училища та сторожки. У Сумах це місце на вулиці
Роменській називають просто – «монастир». Так повідомляють зупинку тролейбуса,
таксисти без зайвих питань приймають це слово як назву адреси. «Монастир» – це
комплекс споруд на вулиці Роменскій, центром якого є Пантелеймонівська церква,
або, якщо говорити коректніше, храм Святого великомученика цілителя
Пантелеймона.
Пантелеймонівська церква – одна з останніх,
побудованих до революції 1917 року.
А розпочалося все на початку ХХ ст. На
території монастиря було розпочато будівництво архієрейського подвір'я для
постійного проживання в Сумах вікарного єпископа, композиційним центром якого
став храм в ім'я Св. Пантелеймона. Значні кошти на будівництво храму
пожертвував сумський купець Кулішов, який мав кілька магазинів готового одягу. Храм побудований у
1911 році за проектом відомого академіка архітектури Олексія Щусєва, і
збудований у псковсько-новгородському стилі (XII – XIII ст.), двобанний та
лаконічний у своїй архітектурі. Будівля прямокутна в плані, чотиристопна. Вікна
витягнуті, з поглибленим обрамленням. Із заходу до храму примикає двоярусна
дзвіниця, під західною частиною знаходиться підвал. Куполи церкви
шоломоподібні. Головний вхід має портал, який виготовлений у вигляді арки.
Духовне училище, колишній архієрейський корпус, являє собою двоповерхову,
прямокутну в плані будівлю.
У 1920 році архієрейське подвір'я займав
чоловічий монастир. На початку 1930-х Пантелеймонівський монастир було закрито.
З часу його закриття і до 1963 року богослужіння проводили в Пантелеймонівській
церкві. Капітальним будовам пощастило в тому розумінні, що їх не
підірвали, як це бувало з іншими, а вирішили використати для
народногосподарських потреб. Багато корінних сумчан пам'ятають, що в будинку
церкви розташовувався склад промислових товарів – мила й тому подібних речей
господарського вжитку. У 1980 році церкву намагалися
перебудувати під планетарій, але в 1990-у її, архієрейський корпус та сторожку
було повернуто церковній громаді. Завдяки капітальному ремонту приміщення
церкви, храм набув майже первозданного вигляду. Отець Ігор брав участь у відновленні
храму з самого початку. Про перші кроки відновлення він розповідає: «Храм
віддали церкві в жовтні 1990 р. Оскільки тут планувався планетарій і були
проведені певні роботи, то багато чого залишилося. У будинку зробили два
поверхи, були дві котельні, паркет, двері.
Отець Ігор згадував про викладача із педагогічного університету,
що робив гіпсові форми для лиття. Про те, як відливали алюмінієві деталі
іконостаса на ПАТ «СНВО ім. Фрунзе» у той час, коли ціна на алюміній зненацька
злетіла ледве не в два з половиною рази; про те, як допомогли дістати й
привезти дерево – справжній дуб – для іконостаса, і як люди прийшли й
установили двері – троє дверей – безкоштовно, просто як пожертвування на храм.
Ті, хто не мав фінансових або виробничих можливостей, просто брали участь у
навантаженні-розвантаженні, розчищенні й т.п. Отець Ігор говорив: «Я ніколи не
прошу. Люди самі бачать, що потрібно для храму, і жертвують». Загалом, як уже
було сказано, «дивляться з любов'ю». Тобто не сприймають турботу про храм як
повинність. Просто роблять. Люди змінюються, а храм залишився таким, яким і
був. Нині церва діюча.
Сумський державний педагогічний
університет імені А. С. Макаренка
Історія Сумського
державного університету ім. А. С. Макаренка бере початок із 20-х років ХХ ст.,
коли питання підготовки вчительських кадрів постало з небаченою гостротою. З
весни 1924 року почала здійснюватися широка кампанія масової педагогічної
перепідготовки вчительства, а 28 грудня цього ж року відбулося відкриття
Сумських вищих трирічних учительських курсів. Так був створений перший вищий
навчальний заклад у місті Суми.
У ході систематичного вдосконалення
навчально-виховного процесу Сумські вищі курси були реорганізовані в
педагогічний технікум. У 1930 році навчальний заклад реорганізували в
Сумський інститут соціального виховання, а в 1933 році – у Сумський державний
педагогічний інститут. Директорами інституту в довоєнні роки були
С. І. Прийменко, П. В. Гудзенко, Л. Т. Котко,
І. Д. Семенов, Л .В. Гаркуша, Д. Ю. Нукалов.
У часи Другої світової війни багато
викладачів та вихованців інституту взяли участь у бойових діях та віддали свої
життя за свободу й незалежність нашої Батьківщини. Інститут не працював. Найбільш цінне обладнання та
найважливіші архівні матеріали були тимчасово евакуйовані у м. Чкалов (нині м.
Оренбург).
У післявоєнні роки інститут почав стрімко
розвиватися. Підвищилася кваліфікація його професорсько-викладацького складу,
розширився контингент студентів, значно збільшилася кількість факультетів,
кафедр, напрямів підготовки.
У 1957 р. навчальному закладу було
присвоєне ім'я видатного радянського педагога А. С. Макаренка, уродженця
Сумщини.
З 1991 року в інституті починає функціонувати аспірантура
з 10 спеціальностей.
У жовтні 1999 р. Постановою Кабінету
Міністрів України інститут був реорганізований у Сумський державний
педагогічний університет імені А. С. Макаренка. Рішенням Державної акредитаційної комісії України від 24.06.2010 року
Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка за
рівнем і статусом акредитований за ІV рівнем. Рішенням Президії ВАК України з
2011 року в університеті почала роботу спеціалізована Вчена рада із захисту
кандидатських дисертацій зі спеціальності 13.00.01 «Загальна педагогіка та
історія педагогіки».
Вищий педагогічний навчальний заклад у
Сумах у післявоєнні роки очолювали В. І. Зайцев, Д. Ю. Нукалов, Г. .І. Носко,
Ф. К. Гужва, Ф. М. Яловий, О. П. Овчаренко, І. Т. Качан, В. С. Іваній, Н. Н. Чайченко,
Ф. М. Лиман, А. І. Кудренко.
За 95 років своєї діяльності університет
підготував більше 50 тисяч фахівців. Сумський державний педагогічний
університет імені А. С. Макаренка є провідним освітнім, науково-методичним
і культурним центром Сумської області.
Тут зведено три
навчальні корпуси, спорткомплекс та гуртожитки. Нині в
університеті
навчається близько 8 тис. студентів. Випускниками СумДПУ стали поет В. І.
Затуливітер (1944–2003), письменник О. П. Столбін (1922 р. н.), історик і
громадський діяч Г. М. Іванущенко (1964 р. н.), богослов, історик церкви,
проректор Київської духовної академії з науково-богословської роботи В. В.
Бурега (1971 р. н.), багаторазова чемпіонка України з вільної боротьби К. В.
Бурмістрова (1979 р. н.), вчені, доктори наук
Ф. М. Лиман (1941р. н.) і Н. Н. Чайченко (1942
р. н.), почесний президент концерну «Укрросметал» Г. П. Дашутін (1963 р. н.), популярні телеведучі Вадим Ярошенко (1971 р. н.)
та Антон Середа (1980 р. н.). Відомою в Україні є діюча при СумДПУ
літературно-мистецька студія “Орфей”, створена в 1952 році.
Державний навчальний
заклад «Сумський центр професійно-технічної освіти харчових технологій,
торгівлі та ресторанного сервісу» ( вул. Роменська, 96)
Нещодавно цей навчальний заклад називався
Сумським професійно-технічним училищем №12, в основному тут навчали учнів
будівельним професіям. Але пройшла не тільки зміна «вивіски» - відбулися зміни
і в самому робочому процесі навчання учнів виробничим професіям. По-перше, тепер більш ретельно
підбирають для навчання перелік професій, яких потрібно навчати учнів, щоб
задовольнити потребу ринкам праці і працевлаштування. По-друге, за цей час
значно збільшилось число таких професій.
Напрямки
професій, яким тут навчають учнів сьогодні:
- харчова промисловість.
Пріоритетні напрямки освітньої діяльності:
– організація та спрямування роботи педагогів на інтенсивне впровадження та
дослідження ефективності в навчальному процесі нових освітніх технологій
навчання, виховання;
– створення оптимальних умов для розвитку творчого потенціалу викладачів,
майстрів виробничого навчання;
– підвищення теоретичної, науково-методичної та професійної підготовки
педагогічних працівників шляхом організації та проведення системи методичних
заходів.
У цілях демократизації навчання, в учбовому закладі організоване
учнівське самоврядування.
Комунальна установа «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ
ступенів № 25»
Комунальна установа
«Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 25» у Сумах була
відкрита за ініціативи М. П. Лушпи в 1967 році. У перші роки основною масою
вчителів, які тут навчали дітей, були вчителі, які пройшли дорогами Великої
Вітчизняної війни.
Серед них – Антоненко Григорій Прокопович, перший
директор Охінченко Микола Якович, учитель допризовної підготовки юнаків Шум
Анатолій Павлович, Гриценко Тетяна Миколаївна, Грищенко Лідія Дмитрівна,
Єременко Ніна Петрівна, Скарбовенко Олена Тимофіївна, Козолуп Тамара Іванівна,
Моїсеєнко Анна Іванівна, Морфлюк Марія Трохимівна, Півень Поліна Василівна,
Підлісна Людмила Василівна.. У той час про них писали:
- Героям слава, слава на віки,
Склоняємо низько голови й коліна.
Пройшовши крізь жахливі ті роки,
Свої знання дають сучасним поколінням.
Пліч-о-пліч з ветеранами й учасниками
війни варто згадати ветеранів праці, що віддали свої сили, енергію, знання для
виховання молодого покоління: Благосмислова Валентина Георгіївна, Бобровська
Олена Дмитрівна, Бондаренко Євдокія Павлівна, Васютенко Зоя Дмитрівна,
Винниченко Валентина Петрівна, Войниленко Лідія Олексіївна, Горбенко Ніна
Володимирівна, Гузь Ганна Василівна, Демиденко Віра Іванівна, Довгопола Ольга
Іванівна, Захарченко Віра Олексіївна, Тебякіна Світлана Олександрівна,
Федоренко Людмила Іванівна, Шамоня Тамара Петрівна, Шаповал Людмила
Анатоліївна, Ярошенко Валентина Федорівна, Кондраченко Неля Олексіївна, Лойко
Марія Іванівна, Миргород Алла Анатоліївна, Мірошніченко Олександра Іванівна,
Мозгова Ганна Іванівна, Онук Ольга Володимирівна, Пахненко Тетяна
Володимирівна.
Заснування навчального закладу, зміни у
статусі, основні події
Етапи розвитку:
1. 1967 рік –
організація й розбудова школи: велика увага була приділена трудовому та
фізичному вихованню (посаджений сад, розбиті квітники та алеї, збудований
стадіон).
2. 1986 рік –
початкова школа почала працювати за чотирирічною програмою (були відкриті класи
шестирічок).
3. 1987 рік –
почали працювати класи з поглибленим вивченням англійської мови.
4. 1967-2000
рр. – середня школа.
5. 2000-2004
рр. – загальносвітня школа І-ІІІ ступенів.
6. 2004 рік –
спеціалізована школа І-ІІІ ступенів (філософсько-гуманітарний напрямок).
Директори
У 1967 році
Роменський мікрорайон потребував нової школи, яка й була збудована на
пустирі. 9 вересня 1967 року символічні ключі від школи-новобудови було вручено
першому директору Миколі Яковичу Охінченку. Так, саме він – діловий,
принциповий і хазяйновитий куратор, людина з багатим досвідом і славною
біографією.
Микола Якович з
тих країв, що й видатний педагог Василь Сухомлинський. Такі ж близькі їх долі.
Так само пройдено шлях від учителя до завідуючого районним відділом освіти на
Кіровоградщині. У 1938 році, уродженець Кіровоградської області, Микола Якович,
вступив на фізико-математичний факультет. Та з 2-го курсу його покликали до лав
армії. А далі – Одеське піхотне училище, Севастопольське училище зенітної
артилерії, Горьківське військове училище, яке закінчив 11 червня 1941 року,
маючи звання лейтенанта. Про війну Микола Якович розповідав неохоче. Та ордени
й медалі на грудях свідчили, що він не ховався за спини своїх бійців.
Його шлях до вчительства
розпочався з навчання в Лебединському учительському інституті. Там же він познайомився
зі своєю майбутньою дружиною – Вірою Андріївною. Із 1965 року вже працює в
Сумах заступником директора школи-інтернату, в яку він вклав чимало сил і
натхнення. А коли в Сумах розпочалося будівництво середньої школи №25, Миколу
Яковича було призначено директором.
У перший навчальний рік у школі навчалося 607 учнів,
працював 41 учитель. Але з кожним роком школа розросталася завдяки наполегливій
праці директора. Та роботи все ж залишалося багато, бо школу звели на
3-х гектарному пустирі: ні тобі деревця,
ні кущика, ні клумб для квітів. Тож
робилося все заново руками вчителів та школярів, і незабаром, за декілька років,
пустир навколо школи перетворився на яблуневий сад-квітник з дендрарієм,
алеями. З легкої руки вчителів та учнів 60-х років на прилеглих територіях зашуміли
каштани й клени, з’явився кленовий сквер, у зелені вінки вбралися біля школи п’ятиповерхівки.
Так написав один з випускників школи, що
приїхав на зустріч через 30 років:
- Ось Ви йдете повільною ходою
Серед струнких беріз, розлогих кленів.
І зрощено це Вашою любов’ю.
Пустир ожив і став таким зеленим.
15 років Микола Якович очолював колектив школи. Звідси
пішов на пенсію. Але до школи залишилося особливе почуття. І яким би складним
не було життя, педагогічне кредо В. Сухомлинського «Поважайте учня» проніс
через усі роки педагогічної діяльності і передав молодим колегам рідної школи.
Наступним директором стала Раїса Веніамінівна Замятіна.
Досвідчений, вдумливий та принциповий організатор, умілий керівник, чарівна
жінка. За час роботи в 25-й школі вона здійснила немало задумів. Зокрема, за
цей час зроблено: розширили спортивну
базу, спорудили спортивний майданчик. А найголовніше – пріоритетним у школі
стало естетичне виховання. Раїса Веніамінівна, котра і сама напрочуд гарно
співає, присвятила увагу урокам музики, створила музичномий кабінет. Школа
вчила любити і творити прекрасне.
Через 5 років новим директором школи стала енергійна,
запальна Наталія Петрівна Москаленко – людина-душа, людина-розуміння,
людина-чарівність. І знову нові грандіозні починання Наталії Петрівни надихали
весь колектив на нове, чудове, прекрасне. Саме за часи директорування Наталії
Петрівни школа №25 однією з перших у місті прийняла дітлахів-шестирічок, були
відкриті україномовні класи. Любов і повага до кожного учня, учителя, батька чи
матері стало головним гаслом колективу.
Саме тоді було придбано апаратуру для проведення
позакласних заходів. Увесь Роменський мікрорайон приходив на свята, які проводили
на шкільному стадіоні. Звичайно ж, активними учасниками різних заходів були
школярі і вчителі.
А ще при Наталії Петрівні на кожних літніх канікулах організовували
експедиції в Крим, Карпати тощо. Та й сама Наталія Петрівна була завзятим
туристом і зібрала біля себе такий же колектив учителів і учнів. За 12 років
Наталія Петрівна встигла зробити багато. І нині колишні випускники з любов’ю і повагою
згадують «нашу Наталю».
У 1995 році в школу приходить новий директор – Лідія
Василівна Голуб. Вона - жінка з м’яким спокійним голосом, розумними очима, але
з твердою господарською рукою, чималим досвідом і великими планами на майбутнє.
Знову школа працює як оновлений механізм. З Лідією Василівною – знову нові
досягнення, нові злети, нові перемоги. Саме 13 років назад зусиллями Лідії
Василівни загальноосвітня школа по праву отримала статус спеціалізованої.
Кращі вчителі
школи:
- Гаврилко Валентина Петрівна, учитель української мови і
літератури;
- Власенко Ольга Сергіївна, учитель української мови і
літератури;
- Мєщанінова Світлана Вікторівна, учитель біології;
- Бондаренко Наталія Анатоліївна, учитель географії;
- Ходенко Зоя Борисівна, учитель англійської мови;
- Мальонкіна Ірина
Олексіївна, учитель української мови і літератури;
- Онук Ольга Володимирівна, учитель початкових класів;
- Крівшенко Ліна Миколаївна, учитель початкових класів;
- Стародимова Людмила Олегівна, учитель музики;
- Коваленко Лариса Іванівна, учитель фізики;
- Пустовий Сергій Іванович, учитель математики;
- Герман Світлана Олексіївна, учитель англійської мови.
Учительські
династії:
- Бондаренко Григорій Олексійович, учитель географії
- Бондаренко Наталія Анатоліївна, учитель географії;
- Власенко Сергій Анатолійович, учитель фізичної культури
- Власенко Ольга Сергіївна, учитель української мови і
літератури;
- Лисянська Лариса Анатоліївна, заступник директора з НВР
- Лисянська Наталія Сергіївна, психолог школи.
Відомі випускники
- Голуб Юрій – чемпіон Європи і світу з вільної боротьби,
заслужений тренер України з вільної боротьби;
- Голуб Михайло – чемпіон Європи з вільної боротьби;
- Синько Тетяна – викладач кафедри математики СДПУ ім.
А.С.Макаренка, кандидат математичних наук;
- Шамоня Олена – викладач кафедри математики СДПУ
ім. А. С. Макаренка, кандидат математичних наук;
- Проценко Наталія – викладач СДУ, кандидат хімічних
наук;
- Кузьменко Алла – заступник декана фізико-математичного
факультету СДПУ ім. А. С. Макаренка, кандидат математичних наук;
- Касьяненко Юрій – викладач СДУ, доцент, кандидат
економічних наук.
Навчальний заклад сьогодні
У школі працює 78 учителів. Із них:
- здобувачів наукового ступеню -2,
- Відмінників освіти України -12, учителів-методистів -
6,
- старших учителів – 26,
-учителів вищої категорії - 52,
- учителів 1категорії - 8,
- учителів 2 категорії - 5,
- спеціалістів-13.
Навчально-матеріальна
база: функціонують 30 навчальних кабінетів; обладнано 2 комп'ютерних класи;
створений англійський клуб; працює кабінет психологічного тренінгу;
хореографічний клас; читальний зал; інформаційно-методичний кабінет.
Педколектив школи наполегливо працює над створенням умов
для розвитку і становлення особистості кожного школяра як громадянина України.
За останні 5 років професійний ріст педколективу набув стабільного
поступального характеру. Учителі школи тісно співпрацюють з викладачами і
науковцями СДУ, СНАУ, СДПУ. Наукові, навчально-методичні публікації, традиції
новаторства і пошуку стали основою функціонування шкіл педмайстерності. Керівництво
такими школами здійснюють найдосвідченіші вчителі Бондаренко Н.А., Панченко
О.О., Герман С.О., Онук О.В.
З часу заснування школи колектив однодумців розробляє,
апробовує, реалізує інноваційні освітні технології за такими програмами:
«Козацький гарт», «Інтелект», «Молода Січ», соціально-психологічна програма
«Сигнал», «Екологічний простір», проект по Міжнародному співробітництву з
діаспорою Австралії, партнерська програма «Шкільна освіта в Австрії» (обмін
досвідом з висококваліфікованими експертами Віденської міської шкільної ради).
Учителями створені авторські посібники, програми інтегрованих спецкурсів,
факультативів - англійська та інформатика; інформатика та математика;
література рідного краю та інформатика; фізкультура англійською мовою.
Школа ввійшла до регіональних експериментів: 1.
Педагогічне забезпечення самореалізації пізнавально-творчих якостей учнів в
евристичному навчанні гуманітарних дисциплін. 2. Підвищення психологічної
культури всіх учасників навчально-виховного процесу.
У школі працює експедиційний загін “Пошук”, який став
лауреатом обласного конкурсу Всеукраїнської туристсько-краєзнавчої експедиції
“Краса і біль України”.
За час існування школи було здійснено 50 випусків,
закінчили школу більше 6000 учнів.
Території
обслуговування, закріплені за комунальною установою « Сумська спеціалізована школа І-ІІІ
ступенів № 25»
Вулиці: Роменська, Декабристів, Котляревського,
Лисенка, 1-ша Продольна, 2-га Продольна, 3-тя Продольна, 4-та Продольна, 5-та
Продольна, 6-та
Продольна, 7-ма Продольна, Перемоги,Зв'язківців, Кармелюка, Чекаліна,
Чайковського, Крилова, Щепкіна, Короленка, Спартака, Плодова, Пантелеймона
Куліша, Пантелеймонівська, Давида Бурлюка, Лохвицька, Штепівська,
Чернишевського, Братів Кричевських, Гайова, Янки Купала, 1-ша Поперечна, 2-га
Поперечна, Оболонська, Вільшанська, Ботанічна, Можайського, Західна, Григорія Ващенка, Південна, Соколина,
Грабовського.
Провулки: Оборонний,
Грибоєдова, Василя Філоновича, Семінарівський, Сєрова, Авіаційний,
Костюківський, Високий, Чайковського,Спартака, Декабристів, Роменський.
Проїзди:
Гайовий,Короленка.
Немає коментарів:
Дописати коментар