Олександр БОЖЕНКО (м. Суми)

Людина честі

Вісімдесят чотири роки прожив Петро Адамець і ні разу в житті не скривдив людини. Так його вчили батьки, так  його  вчили  в  церковно приходській школі, можливо пішов би далі вчитися, як його старший  брат Кіндрат, проте доля розпорядилася по-другому. А тепер лежав на ліжку залізнодорожньої лікарні на божій дорозі. Його  провідує  вся  рідня - вдячний. Але, що там, життя ніби вчора, ні сьогодні, все як на долоні. Згадав, як в чотирнадцятому пішов добровольцем до війська. По-скільки він мав чималий зріст, після перевірки на виносливість, відправили в гвардійську дивізію, а враховуючи, що й був русявий і без бороди, так він попав під командування Семенівських офіцерів. Вперше в цій війні були примінені танки, бронемашини, авіація, тут було багато  кулеметів,  окопи  захищалися  колючим  проводом, вперше був примінений отруйний газ.  А кінниця яка була? Більшої,  ніде не  було, в світі. Не кожен чоловік пережив чотири імперії: Російську, Німецьку, Австро- Угорську і Османську. Мало хто знає, що було рішення царського уряду увіковічить пам'ять героїв війни. Але цьому всьому не судилося втілитися в життя...

А, як не згадати Михайла Миколайовича Тухачевського. Унікальна людина. Сина-дворянина, батько якого женився на своїй служниці-селянці. Він і сьогодні пам'ятає той день, коли їхня рота була оточена і майже повністю винищена.

Олексій УСЕНКО (м. Суми)

За даними відділу комунікації поліції Сумщини за перші три місяці 2020 року кількість суїцидів в області збільшилась  на 43 відсотки у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

Зареєстровано вже 69 самогубств проти 48 у минулому році.  Тільки у п’ятницю, 27 березня, укоротили собі віку двоє людей. У Путивльському районі повісився 60–річний чоловік, а в Охтирці покінчила життя самогубством бабуся 1936 року народження.

Звернення до журналістів

Довели людей до ручки –

В кожного проблеми,

Та від них – вже й шпари в пучки,

Замикає «клеми»! 

На конкурс ім. І. Багряного

Анатолій Печений

Народився в селі Сутиски Глухівського району.Закінчив філфак Сумського педінституту ім. А. С. Макаренка. Лауреат конкурсу газети «Сільські  вісті»: «Село моє рідне»,  2013 рік. Друкувався в газетах «Ярмарок», «Життя Лебединщини», в альманасі «Українська хвиля».

Дід Янгол

Кучугури снігу виблискують на сонці, ліс велетенською стіною обступає нас, але мені не страшно, бо я йду з батьком. «Як прийдемо до дядька Василя, то ти поводь себе культурно, –   наказує тато, –  не запихай у рот їжу, неначе ти з голодного краю. Пригадуєш, як Микола Бегемот на весіллі об’їдався? Тепер увесь хутір з нього глузує».

Валентина ЛИТВИНЕНКО (Дніпропетровська область)

Якби Ви, мамо, встали...

Авторська розповідь

ТАК СТАЛОСЯ, що з рідного гнізда я злетіла жовторотим пташеням. Не мала змоги навідуватись до мами і сестер. Вони обходились без мене, хоча щомісяця десяточку із зарплати обов’язково їм виділяла. Роки минали, в гості приїздила рідко. Своя сім’я, діти – одне за другим. І робота ж така: найперше дбай про громадське, а про себе забудь.

Олександр БОЖЕНКО (м. Суми)

СЕРГІЙОВИЧ

Королівщина – невеличке українське  село. Раніше це був хутір Королівщина, що належав пану Олефіру. Проте з часом, вже в радянські часи, коли проходила колективізація, хутір збільшився за рахунок хуторів Сенчино, Романенківського, Потебні, Хутора Рудого і отак став невеличким, але ошатним селом з усією інфраструктурою.

На конкурс ім. Івана Багряного

Василь Момотюк

Ф Е Р М Е Р   Д А Н И Л О
   Його ніколи не бачили, щоб він якогось дня  відпочивав. Все життя тільки  тим і займався, що вперто, не жаліючи себе, працював на фермі. Їздовим. А яка то відповідальна ділянка, то кожний селянин добре знає. Тут тобі  ні вихідних, ні святкових, знай лишень одне ― вила і коні. У будь - яку погоду Данило завжди на роботі, бо добре вивчив свої обов’язки: не дай, Боже, десь запізнитись! У нього й думки не було,щоб десь відлучитись.  Що скаже худоба?А доярки? Дуже вже переживав, аби все було гаразд. Тому й поважали його на фермі,були впевнені , що він виконає наряд вчасно .

На конкурс ім. Івана Багряного

Микола  Ремньов

Микола Ремньов – автор десяти книг. Його роман  «Не плач, кохана!» займає особливе місце в пострадянській українській літературі. Як правило, сучасні автори використовують кримінальну тематику для створення розважальної літератури. Микола Ремньов виступає, як послідовний продовжувач української класичної літератури, яка розповідала правду про в'язниці і  табори  в Радянському Союзі..

     В інтернет–журналі подається лише уривок з роману.  Друковане видання його можна придбати по всій Україні  в  книгарнях «Є»,  інтернет-магазині «Якобу».  Електронний варіант під псевдонімом Нік Ремені  розмістило видавництво Стрельбицького.

На конкурс ім. І. Багряного

Юрій  Кочі

Кочи Юрий Вильгельмович  родился в 1937 году в г. Сумы. Окончил среднюю школу №4. Затем учился  в  Харькове: в электромеханическом  техникуме и институте. Получил специальность инженера–электромеханика.

После этого возвратился в  Сумы. Долгие годы работал  в НПО «Насосэнергомаш» и   НПО имени Фрунзе. Ушел на пенсию с должности инженера-конструктора.

Автор книги «Герои не нашего времени”.

Нам повезло. Байконур

То, что случилось однажды с нами, не иначе как шабашкой не назовешь. А дело было вот как. Байконур. Лето 1976 года. Стартовая площадка №2 - «двойка». Та самая, знаменитая, откуда летали космонавты Гагарин, Титов, Николаев, Терешкова да и многие другие после них.

Микола РЕМНЬОВ (м. Суми)

День воина-интернационалиста

Рассказ

                                  

               Памяти Володи  Ролдухина посвящается.

                                                                                            Автор.

Володя, припадая на правую ногу,  вышел  в сад.  Жена Тамара попросила его  сорвать  слив для компота. Уже потянулся к ветке, но то, что  он увидел, заставило его остановиться.

По  их с Тамарой огороду полз по-пластунски с алюминиевой кружкой в зубах  дядько Андрей. Впереди, согнувшись  буквой «Г», полола огород его жена Ульяна. Когда она выпрямлялась, чтобы передохнуть,  Андрей  припал к земле,  прячась за поросшею травой межой и густыми посевами кукурузы и подсолнуха. Виднелся только его тощий зад в болотного цвета брюках.

Володя не понял маневра, но не стал выдавать соседа. Возвратился во двор. Припал лицом к маленькой дырочке в заборе из шифера. Сосед продолжал ползти  вдоль межи. Остановился за несколько метров от того места, где окучивала картофель его жена.

Олексій УСЕНКО (М. Суми)

РОМЕНСЬКИЙ МІКРОРАЙОН МІСТА СУМИ
Загальні відомості про Суми

Су́ми – місто обласного значення в північно-східній частині України, на Слобожанщині, у межах Середньоруської височини, адміністративний центр Сумської області. Місто лежить на берегах річки Псел при впадінні до неї річки Сумки. Населення міста становить 264 тис. осіб. Сучасна площа міста становить 145 кв.  км.

Микола РЕМНЬОВ (м. Суми)

Петлюрівка

З Бахмача товарняк, наповнений бійцями, рушив у бік станції  Крути. У ньому їхали червоногвардійці Виборзького району Петрограда. Біля відкритих дверей товарного вагона юрмилися, з гвинтівками в руках, молоді хлопці.
Віктор  Чупахін і Михайло  Гончаров були в їх числі. Вони приїхали до Петербурга, щоб заробити грошей і отримати професію. Влаштувалися учнями на Російсько-Балтійський авіаційний завод. Невдоволення  безпросвітним  життям викликало численні протести в столиці Російської імперії.  Молоді робітники теж втягнулися в них. У 1916 році їх заарештували і посадили в політичну в'язницю «Хрести».