Відлуння
1933-го...
Зболіла земля будяків і полину,
Окроплена кров’ю, сльозами, дощем.
Скільком дарувала життя ти і силу…
Залишилась пам’ять терновим вінцем.
Давала талант* і здоров’я, і мрії,
Захоплення, мужність і вірність сердець…
Та вкрали кати твої мудрі надії,
Пославши талан** твій на голод і герць.
Ридають ночами забуті могили,
Спливають тумани вдовиним плачем…
О людоньки, люди! Невже не прозріли
І годите знов сатані калачем?
* Талант – видатні природні здібності людини.
** Талан – доля, щастя.
Олексій Усенко
Ще з дитинства 1933 рік мені здавався великим хижим павуком, який
принаджував у свої тенети людей і потім морив їх голодом. Змалечку я наслухався
про цей період страшних і сумних розповідей...
Коли мій батько був ще підлітком, то переїхав жити до шахтарського краю. Там він будував майбутню красу і гордість Донбасу – шахти, заводи та мав змогу допомагати своїй родині. Тому сім’я не зазнала кількісних втрат близьких людей.