На конкурс ім. І. Багряного

Надія  СОЛОДОВНИК

Окрайчик вIд зайчика

Пам’яті батька-хлібороба присвячую

Доброго дня, моя дорога батьківщино, моя рідна сторононько! Подумки промовляла ці слова, ховаючи сльози від родичів, з якими приїхала на край  хутора, де пробігло дитинство. Не змогла стримати емоцій від побаченого. Злинули десятиліття з того часу, як наша сім’я покинула цей тихий сільський рай і подалася до міста. Впевнена, цього б не сталося, аби попіклувалися в той далекий час про людину, в якої сталося велике горе, коли глава родини, цебто мій батько, ледь не втратив дружину. Та то сумна історія, і про неї немає бажання розповідати. А на цей раз у душі – приємний і щемний спогад про ті далекі роки. Воістину неоціненний скарб – людська пам’ять.

Олексій УСЕНКО (Суми)

РОЗГАДАНА ТАЄМНИЦЯ

Ще з дитинства я полюбив історію, багато читав на цю тему: Олександр Македонський, Чингізхан, Чингізиди, Київська Русь, епоха козаччини, полководці, флотоводці, царі, війни…

 Одного разу мені потрапила на очі книга партизанського генерала Михайла Івановича Наумова «Степовий рейд», в якій він розповідав           про рейд Сумського партизанського кінного з’єднання на чолі з ним, тоді ще капітаном-прикордонником, з Брянських лісів по територіях Сумської, Харківської, Полтавської, Кіровоградської, Одеської, Вінницької, Київської, Житомирської областей аж до південної частини Білорусії. Про цей рейд я чув давно, ще з дитинства: мені розповідали земляки-юнаківці, які були співучасниками тих подій. Так, на початку 1943 року партизанське з’єднання кіннотників на чолі з М. І. Наумовим пройшло через с. Хотінь і зупинилося майже на тиждень у с. Нова Січ,  що лежить                                 між Юнаківкою та  Сумами. За цей час  вони оволоділи Кияницьким цукровим 

На конкурс ім. І. Багряного

Олександр    БОЖЕНКО

Дике поле

Роман

Передмова..

   Мета  романа-гіпотези «Дике Поле» – відтворити з витоків суть переселення, яке почалося тому, що із-за постійних військових дій, населення, що проживало на території західніше р. Случ, терпіло постійні нестатки, розруху і голод. Тому Б. Хмельницький, на прохання місцевого населення, прийняв рішення - переселити їх на Булавинні землі. Часи XVII ст. були найтяжчими для українців, що населяли Волинь, Поділля і Червону Русь. Ці краї до сьогоднішнього дня пам’ятають монголо-татарське нашестя і кривавий розбій, який чинили ординці, грабежі литовських та польських магнатів, тверду ходу козацьких загонів, їх ватажків С. Наливайка, М. Кривоноса, Б. Хмельницького. Проте, за такими величними постатями приховані імена ватажків і козаків, чиїми руками робилася ця тяжка, порою непрестижна військова робота, сподвижників Наливайка – Григорія Лободи, що розселив своїх людей «з Овруча на різні місця», повстанської сотні під приводом Межирицького війта Охріма Гуменицького, місцевих жителів та  ватажків, які підіймали повстання - Васька Качановського, Федора Возниці, Тиші, Дунця, Таборенка, Шульжина, Старшинського, Тележина, Магдалянського та Книша.