Микола ГУРЕЦЬ (Глухів)

Народився 1950 р. в с.Чернєвому на Глухівщині. Витоки поетичного світобачення – з дитинства: від чарівних пісень земляків, від переказів і легенд про минувщину древнього краю. Закінчив Глухівський, відтак – Сумський педінститути (філологічний факультет). Учителював у школах Сумщини. 20 років працював старшим викладачем Глухівського педуніверситету. Видав книгу «Літературно-мистецьке краєзнавство у курсі зарубіжної літератури», спільно з Глухівською РДА та райрадою здійснив проект «Глухівщина у духовному вимірі»: літературно-краєзнавчий путівник. Автор у пошуку власне українських слів, які несуть сокровенний смисл, життєстверджувальну джерельну енергетику й веселкові барви рідного краю…

ГЛУХІВСЬКА ВІНШУВАЛЬНА

Де Глухів і Есмань-ріка,
кується тут доля дзвінка,
ти, друже, мені нагадай
про наш веселковий край.
Співай же пісню, співай
про славний Сіверський край,
про глухівські храми й сади,
що в серці моєму завжди!

Тут пам’ять про вічність жива,
тут зайві здаються слова,
ти, друже, мені нагадай
про наш героїчний край.

Співай же пісню, співай
про наш героїчний край,
де свідчить легенда одна:
тут шабля лежить Богуна!

Де Глухів і Есмань-ріка
хай слава не згасне в віках,
ти, друже, мені нагадай
про наш неповторний край.

Співай же, пісню, співай
про славний Сіверський край,
де друзі надійні мої,
де в співах тремтять солов’ї…

І скільки буду я жить,
довіку буду любить
цей вічний неба розмай,
наш славний Сіверський край!



ВЕСЕЛА ЛІЧИЛКА

В лісній хатиночці живе
лісник Микита Шпак.
Захоче – озером пливе,
Не схоче – ходить так.

І нас у цей казковий ліс
завів якийсь дивак,
отож згадаєм, як колись
ми розважались так:

– Ану, скажи нові слова:
– Ріпак, черпак, ковпак!
Праворуч – раз, ліворуч – два,
танцюємо «Гопак»!

Микита засурмив в ріжок –
і вискочив русак,
він вдало виконав стрибок –
і ми умієм так.

Біжить ведмідь,
тріщить в кущах –
до меду він мастак,
злетів на дерево, як птах.
І ми умієм так!

– Ану, скажи нові слова:
– Хом’як, коньяк, черв’як!
Праворуч – раз, ліворуч – два,
Танцюймо «Краков’як»!

Лісник сказав:
– Набридла гра!
Надувся, як гусак,
води напився із відра.
І ми умієм так.

Якщо ти віриш в чудеса
і любиш мандрувать,
то постарайсь створити сам
нові звучні слова!


ЗАБУТА МЕЛОДІЯ


У забутім саду достигає червона смородина,
кучерявиться м’ята і пахнуть терпкі полини…
Десь там скрипка звучна нам дарує чарівну мелодію,
давню пісню моєї весни.

Що збулось – не збулось, – може, правду скажу при нагоді я,
бо несуть крізь життя білий янгол і кінь вороний…
Тільки серце тривожить забута мелодія,
світлий спомин моєї весни.

Знову скрипка звучить, – і мелодія дивна розноситься,
пам’ятаю: колись тут лунали веселі пісні…
Вже на травах густих білі роси, як перли, колосяться,
а в моєму саду догорають жоржини сумні…


ПІСНЯ ПРО ГЛУХІВЩИНУ

У сонячних долинах
сади квітують Глухівшини,
де з витоків б’є чисте джерело, –
розкинулось Шевченкове, село.

Про рідний край
ти пісню починай,
про нашу славну Глухівщину,
хай з нами заспіває вся Сумщина.

На берегах Есмані
там верби в синьому тумані,
веселка з річки воду набира,
видніється Барвінкова гора.

Де Чернєве й Сваркове,
де Глинська Пустинь і Більове,
колись гриміли там бої,
а нині не змовкають солов’ї.

Про рідний край
ти пісню починай,
про нашу славну Глухівщину
хай з нами заспіває Україна.

На берегах Клевені
про що шумлять гаї зелені?
Живе козацька слава, не вмира,
Й живемо ми для щастя і добра.