18.01.19

Кирило ПОЛІЩУК (м. Кропивницький)

ДВАДЦЯТЬ ЧОТИРИ МАРТИНИ
У горіха першого відмовила печінка. Інші дерева дивилися на нього з презирством і відразою. За кілька тижнів їх спіткала та сама доля. Осінній парк – один організм. Дереву від дерева неможливо втекти. Я сидів на облізлій дерев’яній лавці посеред пожовклого парку, що розповзався центром міста довгими покрученими алеями, які пробиралися до усіх провулків і дворів, сплітаючи помережану сітку артерій. Я чекав. Щодня на одному і тому ж місці, рівно о дванадцятій годині, я діставав із наплічника батон, дрібнив його запашне тіло, кидав шматки собі під ноги. Лишалося почекати кілька секунд, як звідусіль починали злітатися голуби – крилаті щури міста. Я чекав не на них, проте не відганяв, мусив підгодовувати через почуття провини. Не своєї особистої провини, а якоїсь більш глибокої, загальнолюдської. Після міграції до цих країв мартинів, які не прилітали сюди ніколи раніше, дедалі частіше мешканці міста почали знаходити мертвих голубів у різних місцях: на тротуарах, дорогах, прибудинкових клумбах, заміських городах, дахах автомобілів і будинків. Ніхто не бачив зв’язку між прильотом незвичних для цієї гірської місцевості без жодної водойми птахів, і трагічні та криваві постійні смерті звичних для цього ареалу крилатих сусідів, поки хтось не зняв на відео, як троє мартинів шматують гострими пазурами бідолашного сірого голуба. Це відео дуже швидко розлетілося мережею, мешканці починали помічати ще більше таких пташиних розправ, знімати їх. З часом назбиралося достатня кількість доказів, аби сказати ствердно: «Голубів убивають мартини». Ніхто їх не засуджував. Вони втратили дім, їм теж треба виживати. Щоправда ніхто не міг пояснити, чим їм заважали безневинні міські птахи. Наївні голуби, королі неба над містом, не відчули очевидної загрози від прибульців, тому наближалися до них мало не впритул. Влітали без жодного остраху в зграю мартинів, через що платили своїми нікчемними життями. Богу, який постійно жадає крові, знадобилося півсотні жертв, поки він навчив голубів не наближатися до мартинів, облітаючи їх за сотні метрів.

Влада ДРУЗД (м. Київ)

Дріжджі

Майори зоріють в воді,
- Імла відбиває вогонь
Ймовірно, я знала тоді,
Все чула тоді я, либонь.
І далі недоля й журба
Доводять повільно до сказу
Чигає елегій доба,
А потім усе і одразу...
Ймовірно, абсент тоді йшов
Небесними струнами гаю;
Ерато посеред дібров
Збирала все те, що я знаю.
Напевно, Танат теж казав...
А я лиш тонула в блакиті.
Єдиний відтінок заграв
Малюють кульбаби убиті.
Елегії, живіть, високі й ставні!
Живіть, цвітіть - я відійду у травні!
На обрії палає щось кольору бразильського прапору, а відбувається все на березі Остра. Я зайшла у воду по коліна та шукаю очами у небі кращої долі.
– Ївго, йди-но сюди!

Ольга КАЛУГА (м. Київ)


Міжнародний конкурс прози "Без меж" 2018 оголосив переможців.
Україномовна номінація:
1 місце
Калуга Ольга "Андрій", м. Київ, Україна
2 місце
Друзд Влада "Дріжджі", м. Київ, Україна
3 місце
Поліщук Кирило "Двадцать чотири мартини", м. Кропивницький, Україна


Російськомовна номінація:
1 место
Гераскина Анна “Маленькая земля Франца-Иосифа”, г. Харьков, Украина - г. Мумбаи, Индия
2 место
Матковский Максим “Пиво, женщины и другие проблемы”, г. Киев, Украина
3 место
Шолтес Банди “Мышьяк и немцы”, г. Ужгород, Украина
Вітаємо переможців! Друкуємо твори    переможців в україномовній номінації.



АНДРІЙ

Тюльпану любо
Ласки шукати в сонця.
Пелюсток ніжних
Ледь торкнуся губами
Для мене, прошу, відкрийсь!
Мене звали Сашком. Точніше, тільки один звав так. А ще Саньком, Алексом, офіційно ж – Олександром. Останнього разу, коли це лунало звично, нормально й не піднімало в мені протесту, було восьмого липня два роки тому. Дивно, що той останній день я пам’ятаю так погано, фраґментами, а часом плутаю і сумніваюсь – що було реальністю, що фантазією. Симбіоз, певніше.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...