Валентина ЛИТВИНЕНКО (Дніпропетровська область)

Як теща стала мамою…

Тітка Марія, наша сусідка, хвалилась, що хоч співати й не вміє - ніколи в житті й не спробувала - зате відчуває, що гурт співає не так.

- І що з того? Ви ж не можете підказати чи поправити? Співати - не те, що в степу полоти...

- Я ж і кажу: не знаю як, але не так!

Дивувались ми тітчиній завзятості. Тільки затяг­нуть на кутку села пісню вона вже тут як тут. Хоч би ж підсобила чи сльозу змахнула, як ото буває. Та ні ж - дослухаєть­ся, очі примружує, головою, знай, похитує, зітхає:

- Не так співають!

Олексій УСЕНКО ( м. Суми)

                   Відлуння 1933-го...

Зболіла земля будяків і полину,

Окроплена кров’ю, сльозами, дощем.

Скільком дарувала життя ти і силу…

Залишилась пам’ять терновим вінцем.

Андрій КУЖЕЄВ (м. Дніпро)

Александру   Сергеевичу  Пушкину

Ты указал тропу поэтам,

Как можно жить на гонорар.

Кутить, стреляться, но при этом

В душе лелеять Божий дар.

На конкурс ім. І. Багряного

Біографія автора

Литвиненко Валентина Володимирівна, народилась 1 січня 1948 року  в селі Олександрівка Покровського району Дніпропетровської області. Закінчила заочно факультет журналістики Київського держуніверситету.

Спочатку працювала редактором колгоспної багатотиражки, потім - кореспондентом газет «Радянське слово», «Приорільська правда», «Нікопольська правда», була редактором багатотиражної газети «Строитель», газети «Патріот Придніпров’я», завідувала відділом в обласній газеті «Зоря». Член НСЖУ.

На конкурс ім. І. Багряного

Надія  СОЛОДОВНИК

Окрайчик вIд зайчика

Пам’яті батька-хлібороба присвячую

Доброго дня, моя дорога батьківщино, моя рідна сторононько! Подумки промовляла ці слова, ховаючи сльози від родичів, з якими приїхала на край  хутора, де пробігло дитинство. Не змогла стримати емоцій від побаченого. Злинули десятиліття з того часу, як наша сім’я покинула цей тихий сільський рай і подалася до міста. Впевнена, цього б не сталося, аби попіклувалися в той далекий час про людину, в якої сталося велике горе, коли глава родини, цебто мій батько, ледь не втратив дружину. Та то сумна історія, і про неї немає бажання розповідати. А на цей раз у душі – приємний і щемний спогад про ті далекі роки. Воістину неоціненний скарб – людська пам’ять.

Олексій УСЕНКО (Суми)

РОЗГАДАНА ТАЄМНИЦЯ

Ще з дитинства я полюбив історію, багато читав на цю тему: Олександр Македонський, Чингізхан, Чингізиди, Київська Русь, епоха козаччини, полководці, флотоводці, царі, війни…

 Одного разу мені потрапила на очі книга партизанського генерала Михайла Івановича Наумова «Степовий рейд», в якій він розповідав           про рейд Сумського партизанського кінного з’єднання на чолі з ним, тоді ще капітаном-прикордонником, з Брянських лісів по територіях Сумської, Харківської, Полтавської, Кіровоградської, Одеської, Вінницької, Київської, Житомирської областей аж до південної частини Білорусії. Про цей рейд я чув давно, ще з дитинства: мені розповідали земляки-юнаківці, які були співучасниками тих подій. Так, на початку 1943 року партизанське з’єднання кіннотників на чолі з М. І. Наумовим пройшло через с. Хотінь і зупинилося майже на тиждень у с. Нова Січ,  що лежить                                 між Юнаківкою та  Сумами. За цей час  вони оволоділи Кияницьким цукровим 

На конкурс ім. І. Багряного

Олександр    БОЖЕНКО

Дике поле

Роман

Передмова..

   Мета  романа-гіпотези «Дике Поле» – відтворити з витоків суть переселення, яке почалося тому, що із-за постійних військових дій, населення, що проживало на території західніше р. Случ, терпіло постійні нестатки, розруху і голод. Тому Б. Хмельницький, на прохання місцевого населення, прийняв рішення - переселити їх на Булавинні землі. Часи XVII ст. були найтяжчими для українців, що населяли Волинь, Поділля і Червону Русь. Ці краї до сьогоднішнього дня пам’ятають монголо-татарське нашестя і кривавий розбій, який чинили ординці, грабежі литовських та польських магнатів, тверду ходу козацьких загонів, їх ватажків С. Наливайка, М. Кривоноса, Б. Хмельницького. Проте, за такими величними постатями приховані імена ватажків і козаків, чиїми руками робилася ця тяжка, порою непрестижна військова робота, сподвижників Наливайка – Григорія Лободи, що розселив своїх людей «з Овруча на різні місця», повстанської сотні під приводом Межирицького війта Охріма Гуменицького, місцевих жителів та  ватажків, які підіймали повстання - Васька Качановського, Федора Возниці, Тиші, Дунця, Таборенка, Шульжина, Старшинського, Тележина, Магдалянського та Книша.

  Лідія КАТРУШЕНКО,    Надія СОЛОДОВНИК, 

 (м. Лебедин)                               

                  Такий жаданий дзвінок

Душа, як тіло, не старіє.

І не бентежить сивина...

Хоч не здійснилася та мрія, –

Щасливі, що вона була.

Висвітився незнайомий номер мобільного (з іншої держави) – і серце забилося сильніше. Вона натиснула кнопку відповіді. « Добрий день. Це я. Вибач, що турбую. Дуже хочу тебе бачити. У коротку відпустку приїхав!». Тепер її серце завмерло. Вона впізнала б його серед сотень, тисяч голосів. Однак не вірила, що це телефонував саме він, її перше кохання. Схвильовано відповідала на всі його запитання. Голос тремтів, як листочок від шаленого вітру. Він це відчув і заспокоїв її. «То я чекаю тебе, зможеш вирватися з роботи на декілька годин,» – і призначив місце побачення. Згодом вона вирушила на ту жадану зустріч, якої чекала все життя, розлучившись в юності.

На конкурс ім. І. Багряного

Анатолій   ПЕЧЕНИЙ

у вишнiвцi хрущi

не гудуть, а спiвають...

   Народився в селі Сутиски Глухівського району.Закінчив філфак Сумського педінституту ім. А.С.Макаренко.Лауреат конкурсу газети «Сільські вісті»: «Село моє рідне» 2013 рік. Друкувався в газетах «Ярмарок», «Життя Лебединщини», в альманасі «Українська хвиля». Проживає у  м.  Глухів. 

 Мила серцю Глухівщина. Свята земля, бо по ній ходив батько нації Тарас Шевченко. Автобус несе мене у Вишнівку. Дорога навіює спогади. Із мороку років виринув філологічний факультет Сумського державного педінституту імені А.С. Макаренка. Лекція доцента  Пилипа Трохимовича Гаврилова. Коли він говорив, ми забували, що сидимо в аудиторії – біль, радість, страждання літературних героїв переповнювали наші серця. На одній з лекцій він розповів: «Тарас Шевченко при першій же нагоді їхав до могил рідні, бо ця земля – джерело сили».

Лариса Травнікова (Сумы)

Родилась на Дальнем Востоке в семье украинского военнослужащего. Окончила Вологодское музыкальное училище по классу скрипки и Сумский педагогический институт им. А. С. Макаренко (филологический факультет). В Сумском театре им. М. Щепкина проработала 5 лет артисткой оркестра и 25 лет — преподавателем по классу скрипки в Сумской детской музыкальной школе № 2. Была членом Сумской литературной студии “Лит-ра.com”, руководителем которой был поэт и прозаик Андрей Поляков. Сейчас является членом Сумского литературного клуба “Автограф”, руководителем которого является поэт и прозаик Андрей Поляков. Печаталась в сборниках “Жили-были”, “Мы”, “Автограф”, “Слово”, а также в альманахе  ”Каштановый дом” и журнале “Лава”. Автор книг “Мы говорили о любви...” (Стихи) и “ДоЛя” (Стихи и песни). Печаталась в  международных  сборниках поэзии и прозы “Аrtelen”.

На конкурс ім. І. Багряного

Олександр Ролдухін

Ролдухін Олександр Георгійович закінчив восьмирічну школу (с. Жовтневе), середню школу, педагогічне училище (м. Путивль), працював учителем музики і співу (с. Клишки, Шосткинського району, Сумської області). Потім навчався в Харківському інституті культури, режисер, сценарист.

З 1976 року живе і працює в місті Дніпрі (Дніпропетровську).

ЗАЧАРОВАНЕ КОХАННЯ

Оповідання

БІЛІ БЕРЕГИ

Із-за обрію безмежних придеснянських лугів, умите чистою ранковою росою, піднімалось кругле рожеве сонце. Перші промені, пронизавши, як голка полотно, густий туман, впали на білі крейдові кручі величної ріки.

Далі, як струни сонячної арфи, пройшли через густі зелені крони неначе зроблених з міді сосен, запаливши на гілках тисячі кольє із самих чистих діамантів небаченої краси.

Один із промінчиків проник у вікно адміністративного корпусу і впав на мої очі. Я закліпав віями і проснувся. Була шоста година. Хоча до підйому ще рано, та у вікно постукали.

Фізрук Василь, мій приятель, з яким ми познайомились в період підготовки до відкриття другої зміни, вже чекав, бо взяв шефство – привчити до здорового образу життя – і ми побігли…

На конкурс ім. І. Багряного

Альбіна Батуріна

Альбіна Батуріна - корінна полтавчанка. У творчому доробку письменниці вісім книг: віршів, оповідань, гуморесок. подорожніх заміток. І все це трьома мовами: українською, російською та англійською. Друкується в багатьох поетичних альманахах та колективних збірках. Є активним дописувачем до сумського обласного часопису "Ярмарок".

Тося

            Тося народилася в епоху комуністичних гасел у мальовничому селі на Полтавщині, недалеко від обласного центру. В школі навчалася непогано, може ще й тому, що її мама викладала там математику, і свою дочку виховувала з великою суворістю, яка часто переходила всі межі. Тося здавалася однокласникам якоюсь забитою, нерішучою. Вона носила коси, хоча дівчата підліткового віку вважали це старомодним, вони по черзі залишили своє довге волосся у місцевої майстрині перукарської справи Люськи і були всі схожі одна на одну, бо жінка стригла невміло. Але ця обставина не заважала їй мати велику кількість клієнтів; а що поробиш? До міста далеко, а всім хотілося мати охайний вигляд.

КОНКУРС СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ ІМЕНІ ІВАНА БАГРЯНОГО

Всеукраїнська творча спілка «Конгрес літераторів України»  та інтернет-журнал «Літера Суми (У)» Сумського осередку ВТС «КЛУ» оголошують конкурс на кращі прозові твори реалістичного спрямування імені Івана Багряного.

Иван ЛИВ (Лебедин)

“Ну, заяц!” – это десятая книга автора. Писатель Иван  ЛИВ в разных жанрах показал свою жизненную позицию, непримиримость к тем негативным явлениям, которые происходят в стране. Сегодня читатели могут познакомиться с одним из разделов этой книги.

Анатолий БИГУНЕНКО (Сумы)

Прежняя жизнь моя

Прежняя жизнь моя

Прости меня и прощай,

С будущим встретился я

Совсем даже невзначай.

Галина ВОВЧЕНКО (Полтава)

                  ЗГАДКА ПРО ТЮЛЬПАНИ

Я ці квіти люблю до нестями!

І щоб конче червоні були –

Як оті, що твоїми руками

Дні весняні в кімнату несли.

Микола РЕМНЬОВ (Суми)

Життя і смерть комісара С. В. Руднєва

15 лютого 2019 року минає 120 років від дня народження легендарного комісара Сумського з'єднання партизанських загонів, Героя Радянського Союзу Семена Васильовича Руднєва – людини трагічної долі, жертви комуністичного режиму.

Кирило ПОЛІЩУК (м. Кропивницький)

ДВАДЦЯТЬ ЧОТИРИ МАРТИНИ

У горіха першого відмовила печінка. Інші дерева дивилися на нього з презирством і відразою. За кілька тижнів їх спіткала та сама доля. Осінній парк – один організм. Дереву від дерева неможливо втекти. Я сидів на облізлій дерев’яній лавці посеред пожовклого парку, що розповзався центром міста довгими покрученими алеями, які пробиралися до усіх провулків і дворів, сплітаючи помережану сітку артерій. Я чекав. Щодня на одному і тому ж місці, рівно о дванадцятій годині, я діставав із наплічника батон, дрібнив його запашне тіло, кидав шматки собі під ноги. Лишалося почекати кілька секунд, як звідусіль починали злітатися голуби – крилаті щури міста. Я чекав не на них, проте не відганяв, мусив підгодовувати через почуття провини. Не своєї особистої провини, а якоїсь більш глибокої, загальнолюдської. Після міграції до цих країв мартинів, які не прилітали сюди ніколи раніше, дедалі частіше мешканці міста почали знаходити мертвих голубів у різних місцях: на тротуарах, дорогах, прибудинкових клумбах, заміських городах, дахах автомобілів і будинків. Ніхто не бачив зв’язку між прильотом незвичних для цієї гірської місцевості без жодної водойми птахів, і трагічні та криваві постійні смерті звичних для цього ареалу крилатих сусідів, поки хтось не зняв на відео, як троє мартинів шматують гострими пазурами бідолашного сірого голуба. Це відео дуже швидко розлетілося мережею, мешканці починали помічати ще більше таких пташиних розправ, знімати їх. З часом назбиралося достатня кількість доказів, аби сказати ствердно: «Голубів убивають мартини». Ніхто їх не засуджував. Вони втратили дім, їм теж треба виживати. Щоправда ніхто не міг пояснити, чим їм заважали безневинні міські птахи. Наївні голуби, королі неба над містом, не відчули очевидної загрози від прибульців, тому наближалися до них мало не впритул. Влітали без жодного остраху в зграю мартинів, через що платили своїми нікчемними життями. Богу, який постійно жадає крові, знадобилося півсотні жертв, поки він навчив голубів не наближатися до мартинів, облітаючи їх за сотні метрів.

Влада ДРУЗД (м. Київ)

Дріжджі

Майори зоріють в воді,

- Імла відбиває вогонь

Ймовірно, я знала тоді,

Все чула тоді я, либонь.

І далі недоля й журба

Доводять повільно до сказу

Чигає елегій доба,

А потім усе і одразу...

Ймовірно, абсент тоді йшов

Небесними струнами гаю;

Ерато посеред дібров

Збирала все те, що я знаю.

Напевно, Танат теж казав...

А я лиш тонула в блакиті.

Єдиний відтінок заграв

Малюють кульбаби убиті.

Елегії, живіть, високі й ставні!

Живіть, цвітіть - я відійду у травні!

На обрії палає щось кольору бразильського прапору, а відбувається все на березі Остра. Я зайшла у воду по коліна та шукаю очами у небі кращої долі.

– Ївго, йди-но сюди!

Ольга КАЛУГА (м. Київ)

Міжнародний конкурс прози "Без меж" 2018 оголосив переможців.

Україномовна номінація:

1 місце

Калуга Ольга "Андрій", м. Київ, Україна

2 місце

Друзд Влада "Дріжджі", м. Київ, Україна

3 місце

Поліщук Кирило "Двадцать чотири мартини", м. Кропивницький, Україна

Російськомовна номінація:

1 место

Гераскина Анна “Маленькая земля Франца-Иосифа”, г. Харьков, Украина - г. Мумбаи, Индия

2 место

Матковский Максим “Пиво, женщины и другие проблемы”, г. Киев, Украина

3 место

Шолтес Банди “Мышьяк и немцы”, г. Ужгород, Украина

Вітаємо переможців! Друкуємо твори    переможців в україномовній номінації.

АНДРІЙ

Тюльпану любо

Ласки шукати в сонця.

Пелюсток ніжних

Ледь торкнуся губами

Для мене, прошу, відкрийсь!

Мене звали Сашком. Точніше, тільки один звав так. А ще Саньком, Алексом, офіційно ж – Олександром. Останнього разу, коли це лунало звично, нормально й не піднімало в мені протесту, було восьмого липня два роки тому. Дивно, що той останній день я пам’ятаю так погано, фраґментами, а часом плутаю і сумніваюсь – що було реальністю, що фантазією. Симбіоз, певніше.

Олександр РОЛДУХІН (Дніпро)

        ВСТАВАЙ,  ЯК   МОЖЕШ!

         Бува в житті, коли ти упадеш,

        То, помолившись Богу, все знайдеш.

        Дорога може бути нелегка,

        Душа слабка.