Ольга НЕСТЕРЕНКО (Суми)

ТОБІ

ЛІТНЄ

Посилаю тобі я дощі-

Зливи вранішні, денні, вечірні,

Запроси їх до себе і ти

В своє затишне, тихе обійстя.

А із тим і мене запроси -

Я не буду баритись доволі.

Вже готую обійми палкі

 І в дорогу рушаю поволі.

РОЗМОВА

Виглядаю тебе із доріг...

– Із чужих.

– Не кажи так, благаю!

Я кохаю тебе стільки літ,

Що й сама вже їм ліку не знаю.

АКСІОМА

У вічності живе моя любов до тебе,

І зіркою яснить у темних небесах,

І з цим уже ніхто й ніщо не вдіє -

Це аксіома плинності життя.

Цього не зміниш навіть ти, якщо й захочеш,

Якщо не згоден з іменем моїм...

Згадай про вічність, дивлячись на зорі,

І мить цю намагайся зупинить.

***

Ти не скажеш мені:

Є в тобі таїна,

Як у вітру, у неба, у моря,

А ще — прірва — моїх почуттів глибина,

Що пломеніє маковим полем.

ДО ЛІТА

Вже літо скотилось за край

І стишило біг і ходу,

Йому я кажу:не лишай,

Ще хочу тепла я твого.

Не лишай наодинці з дощами,

З холодними ранками й днями,

З питанням єдиним гірким:

Чи буде кохання таким...

Там -

восени?

***

Я — гірка і солодка,

ніжна й терпка -

Відтворена сонцем

Жінка.

Твоя.

ЩЕ ХОЧУ ГОРІТИ

Спитай мене, чого я хочу

від тебе, себе, від оцих років і днів?

Не вір, коли почуєш,

що нічого вже й не треба,

 що я змирилась з бідністю подій.

Ще хочу я горіти і згорати,

Не мріями дістатись висоти,

А ще почути, що між нами

Існує навіть схожість снів.

І по землі ходити жінкою земною.

***

Заблукало десь бабине літо,

Чи вітру злякалось, чи може дощу,

А я виглядаю його іздалека,

Бо є сподівання на  ласку його.

ЗЕМНИЙ РАЙ

О Стінка, Стінка! Мій  земний ти рай!

До тебе лину подумки, а в час,

коли на небі лиш  замріють зорі,

а голос милого зове: “Прийди, кохай!”

“Кохай -  шепочуть ліс і поле, -

бо так не буде вже ніколи!”

Я, любов подвоївши свою,

До тебе йду, до тебе йду.

БАБИНЕ ЛІТО

Мерехтливе і тепле бабине літо

заглядає у вікна ще зранку, знаходить мене,

Йому пропоную смаколики з вишнями,

 І каву духмяну, і вірші нові.

Та це не заводить незвичного гостя,

Він іншого хоче, хоч каву і п'є,

Запрошує літо на щось цікавіше -

Плисти павутиння, садочки трясти.

ЗІЗНАННЯ

Ти розпалиш багаття в каміні

і запросиш мене до розмов

не про примхи осінньої днини,

 а про вічну і справжню любов.

І ми будем дивитись на зорі,

смакувати вино і солодко-терпкий виноград.

Я зізнаюсь тобі, що ніколи

не забуду тебе і цю ніч, а ще райський цей сад.

 МЕЛОДІЯ

Я осталась в твоем милом райском саду

спелой вишнею, цветом шиповника

и весенней травой, и осенней листвой,

звонкой песней в небесах жаворонка.

И я буду к тебе приходить хоть во сне,

когда снегом дорога завьюжится,

чтобы за руку взять, свое серце отдать,

и на небе зажечься звездой самой яркою.

***

Я хочу до раю, до райського саду,

де можна забути про всіх і про все,

де тільки з тобою я хочу пізнати

всі порухи серця, злети душі.

Ніщо на цім світі не безкінечно.

І рай мій скінчиться. Нехай...

Я знаю напевне, що варто прожити

не щось там бурхливе, а тихий цей рай.