Ада РОГОВЦЕВА (Київ)

Від альманаху "Українська хвиля"

Де небо щастя й море сліз,
Я звідала це. Я – АКТРИСА!

Народилася в місті Глухові на Сумщині. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого. Актриса Національного академічного російського драматичного театру ім. Лесі Українки. Викладач Київського інституту театрального мистецтва імені І.Карпенка-Карого. Громадська діячка. Автор поетичних збірок: «Мамині молитви», «Целую голос твой», «Мій Кость». Актриса Київського державного академічного театру драми та комедії. Народна артистка України, Народна артистка СРСР, Герой України.

* * *
Ми можем любов покалічить,
Якщо на колись відкладем…
І вже не купить, не позичить
Цей ніжний і болісний щем.


* * *
Вже перший лист спадає жовтий,
А літо ще теплом пашить.
І наче чую: кажеш знов ти,
Що суджено нам разом жить.

А поки холоду і спеці
Не знаю, як протистоять.
І чим озветься, чим озветься
Кохання наше? Як те знать?

* * *
Проти нас постають і події, і люди,
Злі закони і мудрі слова,
Але як народилась Любов, то вже буде –
Поки житимеш ти, поки я ще жива.


* * *
Скінчився день без тебе. Сонце впало
В холодне полум’я вечірньої зорі.
Ще раз нас двох на світі цім не стало,
Ще раз, ще раз… Та й старість на порі.

Мереживо дерев на небі сірім,
Зимових віт мереживо сумне.
Надія тане в синім надвечір’ї,
Душа сумує. Знає: все мине.

Скінчився день, і вечорові дзвони
Благословляють спокій. Самота.
Помилуй, Боже, стань на оборону –
В морозяних шибках кохання одцвіта.


* * *
Коли не назову тебе коханим –
Не стане в світі більшої біди,
Бо прийдуть дні байдужо-бездоганні
І без садів лежатимуть плоди.

І холодно дивитиметься сонце,
Як з полум’я любові стане лід.
Лишаться душ зачинені віконця,
Лишиться серця сірий марноцвіт.


* * *
Розтало все, не тане лихо.
Розлуці нашій де кінець?
На серці моторошно, тихо,
Пливе зимовий туманець…

Дощі холодні без потреби
Все плачуть сумно, плачу й я,
Бо вже стомилася без тебе
Тебе собі заборонять.

* * *
Осінній ранок несміливий
По хаті холодом снує,
Моє кохання нещасливе
Не гріє змучене твоє.

Я піч топлю, вогнем втішаюсь,
Образи в полум’ї палю.
Як боляче… бо я прощаюсь
І над усе тебе люблю.

Осіннє заглядає сонце,
Холодним золотом дзвенить,
Моє відчинене віконце
Рве вітер. Треба відпочить.


* * *
Перестраждала. Одійшло.
Вже гріє спогадів тепло.
Здавалось, вік не відболить,
Та відпустило. Тільки мить
Горіло те кохання. Все.
Холодна туга серце ссе…


ТЕАТР

Там, де натхнення і образи,
Де квіти, оплески і сум,
Там все окремо і одразу:
Визнання натовпу і глум…

Стоїть окремо світ куліс,
Світ сцени – зоряна завіса,
Де небо щастя й море сліз,
Я звідала це. Я – АКТРИСА!