Тетяна ПРУС
Чому щастя моє залишилось десь там, восени?
Десь там восени залишилось моє щастя.
А я підходжу до вікна і бачу його лишень десь там, у моїх мріях.
А ще, люди кажуть, якщо воно розбивається, то разом з ним розбивається і кохання.
Може це винна в усьому моя неуважність до предметів?
Може про щось стороннє думаю взагалі?
Може окремо?
Та чомусь цілий день летить посуд з моїх рук.
Та ще й розбився на дрібні склянки.
А тут, як назло, ще й дзеркало.
А ще, з мене полилися сльози наче водоспад.
Усе трапилось в одну мить.
Стало якось тяжко.
Та ще й порізалась, коли збирала груди скла.
А вони падали і падали додолу.
А воно, скло, розлетілося усюди, де можна було залишити свій погляд хоча б на хвильку.
А ще чомусь закололо там, біля серця,
Таке враження, ніби колючі частки люті потрапили у самісеньку середину моєї живої плоті і зосталися там назавжди.
А зараз, я ще тримаю і досі на своїх долонях залишки скляного болю і боюся, щоб далі зі мною нічого не трапилося взагалі.
Тому, що ця, здавалося, жагуча кров і далі продовжувала крапати на підлогу, і було у мене таке враження, що вона різала і різала мої сльози відчаю навпіл, і моє серце також.
Немає коментарів:
Дописати коментар