"На розхристану долю...": Вірші

Богдана ГУСАК

На розхристану долю –

волоцюги дощі,

наче коні по полю,

розпашілі хлющі.

Грізне форкання з ніздрів,

канонада копит.

Пролітають над вістрям

тополиним... і квит.

Урізнобіч багнюка...

Дістає аж до грив.

А дорога, як мука:

то горби, то яри...

Доле, світу не видко

за дощами! Але...

краплі змиють, лелітко,

хутко прикре і зле...

Зійде сонце, і морок

знову змінить яса.

Ти побачиш, як скоро

запанує краса.

* * *

Ні пари з вуст – вродився щойно день!

Біляве сонце – в сизім сповиточку.

Рожеві рученята. Знов сорочку

легку-легку зіткав туман. «Тень-тень!

Цінь-цінь!» – слабке між листя і гілок,

зміцнівши, стало хором стоголосим,

злетіло ввись. Замерехтіли роси,

в серцях квіток зволоживши пилок.

У строї золотому – небозвід.

– Шелесь-шелесь! – це соняхи у полі,

немов почесна варта. Жовточолі,

як завжди, обернулися на схід.

* * *

Ти – бір густий, широкий степ неміряний,

потік, що підриває береги.

Ти – найдикіший в пущі поміж звірами,

яких січуть і зливи, і сніги.

Бредеш самотній в пошуках цілинного,

як тур зі скіфським розрізом очей.

Ховають вії спалахи дитинного,

яке ніяк від тебе не втече.

Ще жоден бій не залишив з поразкою,

дав прочухана кожній зі стихій.

Але впадеш до ніг, підтятий ласкою.

Оговтаєшся – мій і тільки мій.

* * *

Холоднеча в душі, холоднеча.

Порожнеча, безвихідь і дим...

У думках – сподівання на втечу.

Не важливо, на чому, куди...

Не важливо, на день чи на більше.

Головне, аби зникли сліди

до нового життя. Тільки тиша,

чистий аркуш і склянка води...

Холоднеча в душі, холоднеча –

безнадійно скували льоди.

Від ваги не здіймаються плечі.

За спиною, як постріл: «Не йди!»

* * *

На цвинтарі нездійснених бажань

надгробки стали щільно, наче соти.

У більшості вже стерлась позолота.

Над ними – ані сліз, ані страждань.

Аж дивно, скільки їх, куди не глянь...

А вбивці хто? Буденність і турботи.

На цвинтарі нездійснених бажань

надгробки стали щільно, наче соти.

В кар’єрнім спринті, суєті стяжань

єдина втіха, мрія – це банкноти.

Кому цікаві немажорні ноти

про збитий курс у творчих поривань

на цвинтарі нездійснених бажань?

* * *

Нервозный разговор и суета,

разбросанные вещи по квартире.

Сквозняк открыл входную дверь пошире.

Шаг за порог – возможно, в никуда...

Скорей… Скорей! Но снова лифт застрял

и лампочка сгорела – ах, неважно –

потухло в сердце… Это ли не страшно?

Огромный мир стал вдруг ничтожно мал.

Противная соседка – ерунда,

когда двоим не поделить планету.

Плюс только в том, что не остыло лето.

Но как найти дорогу в никуда?

* * *

Ничто не предвещало волшебства –

Обычное июльское предгрозье:

с ветвей поспешно падала листва,

а ласточки едва не бились оземь.

Ничто не предвещало перемен –

и день тянулся, словно мёд за ложкой.

Седая пыль и копоть серых стен,

слетая, оседали на дорожки.

Раскаты грома, долетев с небес,

растормошили, разогнали сонность.

Упали капли – вестники чудес,

и город провалился в невесомость.

Преобразились улицы, едва

случилось дождевое омовенье.

А свежесть в ореоле волшебства

с триумфом шла, неся благословенье.

* * *

Так стремительно алая осень

истекает листвой на закат.

Капли пурпура ветер уносит.

Что случилось и кто виноват?

Нож разлуки ударил жестоко,

и пульсирует грусть у виска.

– Одинока, опять одинока! –

завывает волчицей тоска.

* * *

Состояние ожидания.

Из чего оно состоит?

Из банального понимания,

Из терпения, нагнетания,

Из хождения и молчания,

Из нервозности да ворчания,

Мелких склок и больших обид.

Не сомкнуть глаз – уже не выспаться!

Все часы беспощадно врут.

До утра ещё долго мыкаться –

Стрелкам лень чуть живее двигаться.

И не поздно – всего одиннадцать…

Но желанье – быстрее вырваться

Из тугих ожиданья пут.

* * *

У любви нет срока давности,

Нет условностей, нет границ.

Мы относимся к ней, как к данности,

А должны пасть пред нею ниц.

У неё есть предназначение:

Не отнять, а побольше дать.

Но приход её и значение

Невозможно предугадать.

От любви не уйти, не вырваться.

Как знаменье она, как рок.

Нет взаимности – трудно выбраться,

С ног сбивает её поток.

От экстаза и до обречённости –

В гамме чувства всегда сильны.

В необузданности и покорности

Перед нею мы все равны.

Далека от коварства, странностей

И суда посторонних лиц.

Есть любовь – и нет срока давности,

Нет условностей, нет границ.