- Привіт! Чого це тобі так припекло мене бачити? Тобі потрібні гроші....
- Постривай, Ілля! Вітаю! А то не встиг я відхекатись, намилуватися тобою....
- Та не переживай. Можливо тобі доведеться навіть удосконалювати готову промову, коли почуєш моє зізнання.
- Якось дивно від тебе чути про зізнання... Ти що, тещу вбив!?
- Ой, як ново і смішно...Краще слухай.
- То може, Сергію, відразу підемо до поліції зізнаватися? Це я на всякий випадок пропоную...
- Ти пропонуєш, а я ще раз переконуюсь, що Павлик Морозов живе в кожному з нас. Ну, добре, добре! Час іде, а ми все ще на місці тупцюємося. Я починаю.Було це трохи більше року тому....
- І ти оце цілий рік мовчав, що тебе чорти хапають?
- Та не перебивай уже! Слухай. Як зараз памятаю, була рання весна. Здається, березень, десь відразу після Восьмого. Бо я ще почувався винним, що не відповідні подарунки підніс дружині та тещі.
- Класика жанру!
- Хотілося напитися або поїхати кудись світ за очі....
- Наприклад, до шикарного Куршавеля....
- Так, так! Але “фінанси співали романси”. А ще доводилося з ранку і до обіду бігати по трьох! роботах. Після обіду була вже одна. Скоріше треба говорити про підробіток, бо заробляв я, бігаючи, відверто скажемо, копійки. Їх вистачало на декілька днів. Отож. Як у будь-якого нормального українця у мене була мрія знайти клад, або щоб знайшлися багаті родичі з-за кордону і залишили мені неміряний спадок...
- Дурень думкою багатіє...
- Саме так про мене говорила і дружина, не шкодуючи мої гроші на свої забаганки. Отож, після обіду я біг на свою роботу — ремонтувати все, що пов'язане з електронною технікою до майстерні, що для мене організував улюблений тесть. А бігав я через ринок, правильніше, вулицею, що пролягала поруч з ринком. Холодно, шалений вітер задуває так, що хоч тримайся за щось, думки навкруг останньої розмови з дружиною про плани на літо, яке вона хотіла провести десь біля моря. Я, звичайно, теж не відмовився би від такої перспективи, якби не “висів” на шиї уже декілька разів відсунутий вбік ремонт автомобіля. Кожного разу, забігаючи до гаража, я ніби чую оте його справедливе: “Ідіоте, завтра буде дорожче”. Я йому обіцяв, що ось-ось уже близько бажаний момент. Гроші я відкладаю.
Пробігаю повз квітковий риночок і тут мене шарпає за руки огрядна тітонька:
- Молодий чоловіче! А куди ж це ви!? Обіцяли забрати свою клумбу через годину, пройшов уже майже день...
- Яку ще клумбу, тітонько! Ви мене з кимось плутаєте.
- Я ще не настільки стара, щоб не запам'ятовувати обличчя.
- Я вас вперше бачу!
- Отакої! Це ж ти вранці пробігав повз мене і попросив на годинку залишити свій горщик з рослиною?!
- Ні, тітонько! То був не я.
- Ось що, забирай горщик і щоб я тебе не бачила! На!
З цими словами вона взяла серед своїх квітів горщика і поставила мені просто в руки. Механічно я пішов з того місця. Діставшись майстерні, я роздивився цю “клумбу”, як назвала її тітка. Моїх знань було достатньо, щоб визначитися з її видом — конопля.
- Я так розумію, що ти її тут же викинув на смітник?
- Де там! Розумієш, коли ти у скрутному становищі, твої мізки працюють вдвічі продуктивніше, швидко співставляючи та шукаючи вигоду у будь-якій ситуації. Я зметикував, що конотплю можна вирощувати і мати з цього зиск. Он скільки стаждущих до цього зілля!
- А про інший бік ти не подумав? Це ж стаття1
- Подумать подумав, але проігнорував. Я вирішив, що жодна душа про мою таємницю не дізнається.
- Партизан!
- Але вирішити - то одне, а приступити до здійснення — інше. І першою проблемою постало питання приміщення. Мені довелося, як ти влучно висловився, партизанити і надалі. Я самовільно “приватизував” сусідню кімнату біля моєї майстерні, яка, до речі, пустувала. І “поселив” туди рослину. Звичайно, перш за все треба було вивчити все, що стосувалося
культивації коноплі у домашніх умовах. Отож, я до вечора “ зависав” у Інтернеті, накопичуючи теоретичні знання. Уже через деякийсь час я зрозумів, що завдання переді мною не із легких. І перше з них: ця рослина любить світло, тепло і постійну вологість, буквально до міліградусів. Ти навіть не уявляєш собі, який я був заклопотаний! Вдома я нікого не бачив і не чув, бо подумки вирішував виниклі проблеми.
Наступного дня, прийшовши на роботу, я зрозумів, що поки що, допоки у мене одна рослинка, я з нею упораюся. Але ж яка з неї однієї користь? Треба розширяти господарство, “посівні площі” як кажуть представники сільського господарства. Я тобі скажу, що тільки я зі своєю упертістю і вірою у “дурні” гроші міг піддатися на таку авантюру.
Наступним моїм кроком стало обстеження рослини. Воно мало десь більше 20 сантиметрів завбільшки, у двох місцях на стеблі пробивалися з черенків- листочків пагони. “Те що треба!” - порадів я . Із цих пагонів треба і зробити ще рослин. Кімнату- лабораторію ( я так жартома її назвав) що називається “преобразіл”:поставив новий замок, закрив цупкою тканиною (благо у секенді можна знайти купу потрібного підручного матеріалу) вікно, приніс із дому обігрівач, аргументуючи дану домашню “експропріацію” тим, що дуже холодно у приміщенні для роботи, бо відключили опалення заради економії, поступово переніс всі джерела світла з дому, знайшов навіть матеріал для відзеркалення світла для кращого освітлення і утеплення. Тепер розумію свою найбільшу помилку: я не звернув уваги на форму листочків своєї “приблуди”. Листочки собі і листочки. Та з'ясувалося — ні! Є конопля технічна, а є ота, з якої виготовляють славнозвісне зілля. Але у той час я поставив за мету найголовніше: розмножити рослину. На ту деталь не звернув уваги.
- Слухай, друже, я оце щойно подумав: а не підставити тебе хоче якась падлюка? Чому саме коноплю тобі “всучила” ця божевільна тітка, а не саму уже маріхуану?
- Ні, я про це не думав. Та і не було ніякої “підстави”. Інакше я би топтав інші місця. Тітка мене дійсно з кимось сплутала тоді. У мене беззаперечно типове обличчя, вдягаюсь, як всі. Отож, я продовжую свою розповідь. Знаєш, я так захопився цією рослинкою, що іноді забував про час. На роботу біг рано, повертався пізно. Звичайно, “супружеский” обов'язок став виконувати рідко. І наслідки не забарилися довго на себе очікувати. Розпочалися підозри і обвинувачення. Справа дійшла навіть до родинної наради за участю тещі. Але ж я був кристально чистий! Які звинувачення? Я працюю з раннього ранку до пізнього вечора, щоб забезпечити сім'ю, щоб заробити щось на завтрашній день і т.д. і т.п. Розійшлися мирно, бо не було з їхнього боку на мене “компромату”.
Так от про рослинку. Я так радів появі кожного пагінця, бо акуратно зрізав його і відсажував у новий горщик. Десь через три місяці у мене було вже 5 рослинок. Вони зеленіли листям, тягнулися вгору. Правда, щось не було тих суцвіть, про які я вичититав у Інтернеті. Я все виправдовував несприятливими умовами для рослин і удосконалював їх, утеплюючи та додаючи світла.
А час йшов. У відпустку замість себе я запросив до моєї Тані та малої Оленки приєднатися тещі. Що вона зробила без задоволення. Скоріше під впливом незадоволення дружини. Але турецькі береги , море, врешті-решт, розтопили і її лід. Звідти приходили класні фотки та відгуки. Отож, мені ніхто не заважав у моєму експерименті. Мати- рослина ( так я назвав першу коноплю на своєму “городі”), скоріше за все, досягла свого максимуму у розвитку і таки викинула суцвіття. Я зрадів, бо саме з нього розраховував назбирати насіння для розмноження. Але рослинка одного ранку вразила мене в саме серце: вона за ніч пропала! Листя було вкрите якоюсь чорнувато-коричневою гниллю, суцвіття теж пропало, не встигнувши дозріти. Для мене це була катастрофа. Я не почувався так паршиво з часу загибелі в автокатастрофі своїх батьків.
Погорювавши, я вирішив рятувати інші рослини, зрозумівши, що якимось чином на них заніс інфекцію. Довелося відгороджувати кожну рослинку, діставати найдорожчу та найефективнішу обробку ( до того ж, дорогущу далі нікуди). На це пішло ще місяців зо два. Але я втратив, якщо рахувати з матір'ю, лише ще одну рослинку. Найбільше порадував перший вирощений власноручно пагін. Він таки дав насіння. Я обережно зібрав урожай, попередньо вивчивши все про найсприятливіші умови зберігання. Паралельно освоював літературу про посадку коноплі. Зрозумів, що цей процес доведеться відкласти до весни.
Весна незабарилася, отож я знову відкрив Інтернет, щоб вивчитати щось новеньке з галузі вирощування “дурні”. І ось тут мою увагу привернув опис зовнішнього вигляду культивованої коноплі, тобто технічної і отієї “дурні. Опис технічної — це мої рослинки! Ніби саме про них написано в тексті. Я всю інформацію перечитав тричі. Все збігається. Отже, виходить, що я рік вирощував не “дурню”, а коноплю технічну?! Розумієш, а справа дуже проста у розрізненні: у них зовсім різна форма листя! Зовсім!
Побачивши в очах друга відблиски відчаю та відчувши їх і в сповіді... неочікуваній, Ілля промовив:
- Слухай, то ти уже викинув оті свої рослинки?
- Що ти! Мені їх дуже шкода.
- Подаруй мені одну, Сергію.
- Навіщо?
- Та от виник у мене план: розвести на цю “дурню” ще кого-небудь.
- А й справді! Давай зробимо те ж саме: підкинемо тіточці якійсь, що продає квіти і будемо втішатися.
- А з іншими тобі доведеться розпрощатися, бо, я так розумію, за ними потрібен не кімнатний догляд. Вони все рівно не “жильці”.
- Я їх віддам у аграрний університет. Там є поля, нехай студенти практикуються.
- Правильне рішення. Слухай, Сергію, ти так цікаво розповідав про свою пригоду, так проникливо зараз жалієш свої квіточки, що у мене виникло велике бажання випити. Горілки.
- Я думаю про те ж саме.
Уява Іллі намалювала світлу кімнату, рослини, які завмерли в очікуванні своєї подальшої долі. Та він не став ятрити і без того розбите серце друга нагадуванням про них.
Немає коментарів:
Дописати коментар