Альбіна БАТУРІНА (Суми)

У ЖОВТНЕВІЙ ЖУРБІ


У шатах помаранчевих каштани
Милують зір.
В багряних латках ясенів жупани –
Хоч вір - не вір.
У місті жовтень, та до листопаду
Останній крок.
На струнах серця грає серенаду
Вірша рядок.
Хвилюють горді, пишно вбрані, клени,
Пожовклий сквер.
Ще вчора одягалися в зелене,
Та зась тепер.
Не файні падолистів балагани
Мені й тобі.
У шатах помаранчевих каштани,
А ми в журбі.


СЕРЦЕ В ПОЛОНІ ЛІТА

Тендітні берези в осінній неволі
Тремтять, бідолашні, і плачуть поволі.
Я вранці між ними в задумі ходила,
Багряний листок у долоню зловила.
На небо поглянула: сіре, сердите,
Холодними хмарами геть оповите.
Де ділося літо, рожеві хмарини?
У сивім тумані і ночі і днини.
Ця осінь не тільки природи, а й віку –
Зозуля скувала роки чоловіку.
І дітися ніде – стрічай листопади,
Шукай в падолисті своєї розради.
І хай календар до зими закликає,
Та літо ще серце в полоні тримає.



ЭТО ОСЕНЬ

Это осень, пойми, не лето.
Слышишь: буря надрывно воет.
Ты во снах затерялся где-то,
Что ж, прощай, только сердце ноет.

Только ветер листву гоняет,
Тротуары шуршат тревожно.
Злато градом к ногам слетает,
Набирай, сколько хочешь, можно.

Это осень, не лето, знаешь,
Палый лист не станет брильянтом.
Ты о жизни все понимаешь,
Надоело быть дилетантом.

Улетают, прощаясь, птицы.
Дым костров пророчит разлуку.
У осени ржавые спицы –
Свяжут "плед" на скорую руку.


ЯКБИ ЗУСТРІЛИСЯ

Що, як зустрілись би в Черкасах,
Чи раптом десь у Астані?
Моє лице під гримом часу
Ураз впізнав би ти, чи ні?
А десь, у потязі швидкому
Ми сіли у один вагон.
Долаючи нудьгу і втому,
Ти людний споглядав перон.
А в мене серце калатало,
Душа благала: "Озирнись!"
- Мені когось ви нагадали,
Даруйте, просто помиливсь…
Минуле ворушить негоже –
Я не назву своє ім’я.
Ти не впізнав мене, о боже,
Я лиш попутниця твоя…


ПІДКРАЛАСЯ ОСІНЬ

Підкралась осінь ходою кішки,
На скроні вітром дмухнула трішки.
Березам коси порозплітала,
Вологим листям в долоні впала.

Зомліло небо, душа зомліла.
Гукнути літу: "Не йди!", хотіла.
Дощів благала ще зачекати,
Ворота в рай не замикати.

Руда чаклунка мене не чує,
Десь павутинням дуби гаптує,
Крокує містом неквапно, пішки,
Підкралась осінь ходою кішки.