Олег ШРАМКО (Суми)

БУДЕМО ОПТИМІСТАМИ!

Живемо від зарплати до зарплати.

Рахуєм копійки та п’ятаки.

У нас же Україна, а не Штати,

Де їздять за кермом і бідняки.

БУДЕМО ОПТИМІСТАМИ!

 І ми всі піклуємось,

 День і ніч гадаємо,

 Як же президентові

 Вижити нормально,

 Як піде на пенсію...

 Візьмуть та й призначать

 Йому мінімальну.

 (Із збірки М. Гриценка „Межа”)

Живемо від зарплати до зарплати.

Рахуєм копійки та п’ятаки.

У нас же Україна, а не Штати,

Де їздять за кермом і бідняки.

Картопля, хліб, на свято трішки сала...

Народу більше нічим козирнуть.

У нас не Африка, не Гватемала,

Банани просто неба не ростуть.

Хоча, якщо дивитись об’єктивно,

Ще є чим здивувати білий світ:

Уміємо завжди демонстративно

Робити (для фурору) казку-звіт.

Збираємо врожай – „б’ємо рекорди”.

По м’ясу й молоку – щороку ріст.

Прибутку ж маєм нуль... Ну не кросворди?

А ціни… їх не втримати за «хвіст»…

Та сподіваємось, що буде переміна:

Відродяться і місто, і село,

Розквітне, наче квітка, Україна

Собі – на радість, ворогам –на зло!

ЕЙФОРІЯ  КОХАННЯ

Прокинувся ранком

 і побачив поруч на подушці

 дві твоїх волосини

 точніше жмут

 ні скоріше тут все твоє волосся

 а поруч лежить голова

 під подушкою я знайшов твою руку

 інша звісилася з ліжка

 а під ковдрою трохи згодом

 я з подивом відшукав інші

 частини твого тіла

 (Із збірки С. П’ятаченка „Я – Суми”)

Вона лежить – ні пульсу, ні півпульсу.

О, Боже мій, яке я щастя маю!

Ну хто ти? Рая, Зіна чи Маруся?

На жаль, твоє ім’я не пам’ятаю...

Обличчя – сніг. А шия, губи, брови!

Волосся – золота пшениця.

Від цих привад позбутись можна мови.

Ну хто ти: марсіанка? чарівниця?

І тут збагнув: це ж голова без тіла.

А де рука, нога, живіт, сідниця?

Заліз під ковдру – і душа зомліла,

Відчув: не марсіанка – молодиця.

Ото діла, вона  вся аж палає!

Ледь-ледь не закричав: „Горить людина!”

Та раптом чую: хтось мене вже лає.

...Приїхала з відрядження дружина.

ВЕСНЯНА ПРЕЛЮДІЯ

 В оцю, розпашілу громами весну,

 Де хочеться й хмарам куделитись,

 Я можу прийняти умову одну:

 На грудях твоїх застрелитись.

                                     (Із збірки  А. Гризуна

                                    „Третє тисячоліття”)

Куделиться чуб від хвилюючих рим.

Коти занявчали під вікнами.

І знову відчув я себе молодим,

Нараз немов зцілений ліками.

Ночами не спиться від чарів дівчат.

Підморгують кляті, не терпиться...

Їх стріли пронизують тіло до п’ят,

А серце, як молот, гамселиться.

Буває бажання котів шугонуть

І щоб у житті не куделитись,

Упасти на груди красуні й заснуть,

Щоб сили не стало застрелитись.

ЖІНОЧА ПРОБЛЕМА

Не таланить у коханні

Супермодній жінці Ганні.

Женихів багато має,

Кого ж вибрати – не знає.

У Миколи – очі сині,

Та живе в старій хатині.

У Сергія дім багатий,

Але надто він губатий.

У Івана – ротик-бантик,

У житті ж такий романтик…

Реаліст, щоправда, Вася.

З ним у вірі не зійшлася…

Щедру душу має Юра.

В нього сива шевелюра…

У Дениса – чуб чорнявий,

Сам же – згорблений, кістлявий.

Має Костя сильні м’язи, –

Полюбля негарні фрази.

Спробуй вибрати до пари:

Тут безсилі навіть чари…

Гриць – щербатий. Стась – мордатий.

Володимир – небагатий.

Що сказати про Микиту?

Споживає оковиту!

У Степана – чин маленький,

Олександр – якийсь дурненький.

Ще й тактовності не мають,

Всі єхидно натякають:

– Ти вже антикваріат…

Ганні ж лише… шістдесят…

КАПРИЗ

Бачиш: небо так низько над нами

Натруси мені яблук у квітні!

 (Із збірки Л. Ромен „Яблука з неба”)

Натруси мені яблук у квітні,

А суниць назбирай восени.

Взимку мрію про овочі літні,

Влітку бачу „засніжені” сни.

Бачиш: сонце так низько над нами,

Зупинилось  на мить над кущем?

Підійми ж його швидше руками,

Бо загаситься літнім дощем.

Захисти від негоди думками

І зроби це як слід, до пуття.

Що, не хочеш стать принцем для дами?

То хоч винеси з кухні сміття!..

ЖІНКИ ЩЕ

ПОМІЧАЮТЬ...

Зустрілись два пенсіонери.

Запитує один для сміху:

– Ну як, кохають ще дівчата,

Годишся їм у кавалери?

– Вони за мною аж страждають, –

Відповідає співрозмовник. –

На жаль, „відсиріли набої”...

А ти як? Дами поважають?

 – Та іноді увагу маю...

Оце в автобусі й сьогодні

Мене помітили красуні...

Я теж не втримався, моргаю...

Тоді у відповідь дівулі

Звільнили чемненько місця

І заявили: сядьте, діду,

Бо ще зламаєте ходулі...

*

Є певний висновок для брата:

Не слід радіти наперед

І ніс угору задирати,

Коли всміхнулися дівчата...

КОЛИ СМИЧОК

 УЖЕ НЕ ГРАЄ...

Заіржавів і не грає,

 А лише гнеться вже смичок...

                (З сучасного шлягеру)

Смичок, на жаль, уже не грає,

Тож скрипка виє, мов вовчиця.

Чи став старим і сил немає?

Музики кажуть: «Не годиться!..»

Колись цвіркун „пиляв” на ньому.

На все село кричав ночами.

Там забували враз про втому,

Уважно слухаючи гами.

Були роки – „купався” в славі.

На „біс” щораз аплодували,

Волали хором: „Браво! Браво!”.

Не дехто – професіонали.

Фурор, прийоми та гастролі,

Концерти, безкінечні свята...

Усе скінчилося поволі:

Визнання, шана, грошенята.

Пішли застілля, ресторани,

Весілля та „круті” забави.

Смичок забули меломани,

Залишився один… без справи.

...Маестро ж пам’ята про нього.

Дрижить рука, час помирати.

Не може... Мрія є в старого:

В останнє від душі заграти...

ПИЙТЕ,

СХВАЛЮЄ ДЕРЖАВА!

Выпиваю чашку чая

И пьянею без вина…

 (З сучасної російської пісні)

То не хміль, що без вина.

Не похмілля, що без пива.

Тож п’ємо ми їх щодня.

Вище градус – більше дива.

Кабаки – на кожнім кроці.

І пивбарів – не злічить.

Людям хочеться емоцій?

Треба горло „промочить”!..

І дівчата, і хлоп’ята

Пляшечки несуть в руках.

Поруч – мама або тато,

Всі сьорбають... Прямо жах...

...Пийте, пийте, це так круто, –

Закликає  скрізь реклама. –

Вам – розвага, нам прибуток,

Супер-пуперна програма!

Ну навіщо нам дієта!

Ще печінка не дірява

І залишилась монета?

Пийте! Схвалює держава!

НА ЗАХИСТ УКРАЇНЦІВ

                     Замало народитись українцем,

                     Ще треба й докумекати - чому?

                              (Із збірки В Чубура „Междуречье”)

Говорять: українці люблять сало,

Гребуть на дачах землю, мов кроти.

Їм треба, щоб скрізь хрюкало, нявчало,

Бо мають ненажерливі роти.

...Це – маячня. Ми просто працьовиті.

Й хоча не проти шинки та м’ясця,

Збираєм залюбки волошки в житі.

Від їх краси добрішають серця.

Весною птахом линемо до саду

Понюхати смородину й вербу,

Почути солов’їну серенаду

Чи обійняти молоду траву.

А ще коли заквакає болото,

На скрипочках заграють цвіркуни,

Не варто всіх запитувати: що то?

Це – наші душі, вільні скакуни.

Ми – правнуки Шевченка та Гребінки.

Романтики... Але нас не скорить.

Бо лише українці й українки

Так можуть жити

                         й землю так любить.