Олексій УСЕНКО (Суми)

РОЗГАДАНА ТАЄМНИЦЯ

Ще з дитинства я полюбив історію, багато читав на цю тему: Олександр Македонський, Чингізхан, Чингізиди, Київська Русь, епоха козаччини, полководці, флотоводці, царі, війни…

 Одного разу мені потрапила на очі книга партизанського генерала Михайла Івановича Наумова «Степовий рейд», в якій він розповідав           про рейд Сумського партизанського кінного з’єднання на чолі з ним, тоді ще капітаном-прикордонником, з Брянських лісів по територіях Сумської, Харківської, Полтавської, Кіровоградської, Одеської, Вінницької, Київської, Житомирської областей аж до південної частини Білорусії. Про цей рейд я чув давно, ще з дитинства: мені розповідали земляки-юнаківці, які були співучасниками тих подій. Так, на початку 1943 року партизанське з’єднання кіннотників на чолі з М. І. Наумовим пройшло через с. Хотінь і зупинилося майже на тиждень у с. Нова Січ,  що лежить                                 між Юнаківкою та  Сумами. За цей час  вони оволоділи Кияницьким цукровим 

заводом, і фашисти не дорахувалися тут більше 60 своїх вояк. А ще влаштували засідку на стратегічній дорозі Київ-Суми-Курськ, під час якої знищили більше батальйону мадяр і взяли великі військові трофеї. Форсувавши дорогу Київ-Суми-Курськ, (у цьому місці до цих пір стоїть пам’ятний знак), партизани попрямували в бік Краснопілля.  По дорозі вони захопити Мезеновський цукровий завод. Тут Наумов і познайомився з неординарною особистістю – Семеном Барановським.

 А вийшло це так: тільки-но народні месники ввірвалися на територію цукрозаводу, вони, як річкова повінь, розтеклися по всьому подвір’ю. Поряд із заводськими виробничими будівлями бійці побачили будівлю, схожу на житлову. Як виявилось, це була поліцейська казарма, в якій на той час було розміщено до 300 поліцаїв. Партизани непомітно проникли в приміщення і застали поліцаїв сплячими, біля ліжок у пірамідах акуратними рядами стояла зброя. Не піднімаючи шуму, вони зібрали зброю, і  лише тоді, засвітивши в казармі світло, підійняли сонних поліцаїв  і грубо, зі штурханиною, зігнали їх у вільний куток.

«- Чого штурхаєшся? Ми не поліцейські, а такі ж партизани, як і ви! – невдоволено огризнувся один із полонених.

- Та як ти смієш? Зрадник! – замахнувся на нього батогом розвідник. Але той жалібно попросив:

- Не бий, товаришу, опам’ятайся! – і повернув до кривдника відкрите, просте обличчя.

- Справа ось у чому, – переконував хлопець розвідника, – ти розібратися повинен. Говорять: «Одінь поліцейську шинель і партизаном зробимо. А на повірку вийшло: ти батогом розмахуєш…»

Аж тут нагодився їх командир, одягнутий у форму німецького офіцера, – начальник Краснопільської поліції  Семен Барановський. Він представився партизанам начальником таємного партизанського загону ім. ВЧК. Про себе сказав коротко: глибоко законспірований агент НКВД, офіцер, направлений у Краснопілля радянською таємною службою для організації на Сумщині партизанських загонів. Затриманих у казармі поліцаїв представив, як бійців таємного партизанського загону. Тут якраз нагодився представник НКВД із Москви у штабі Сумського партизанського з’єднання Тхориков, він підтвердив повноваження Барановського.

…Раптом у казарму ввалився галасливий натовп партизан, які вели  під руки худих, обірваних, замордованих людей. Виявилося, що під казармою розвідники знайшли в’язницю, у якій томилися 28 бранців – це були полонені партизани і підпільники з навколишніх сіл. Вони привселюдно заявили, що сидять у цій в’язниці майже півроку, а їх катував сам Барановський. Сьогодні вдень він змусив в’язнів копати велику траншею, пообіцявши на світанку їх розстріляти. Командир партизанської роти Інчин хотів арештувати командира лже-партизанського загону,  однак так склалися обставини, що в той момент  він був не в силах цього зробити. Через декілька днів, доки з’ясовували про особу начальника поліції,  Барановський втік, прихопивши з собою заядлих поліцаїв. Інші ж його «партизани», в основному обдурена молодь, яка ще не встигла заплямувати себе тортурами мирного населення,  влилися в партизанське з’єднання.

Незабаром Наумов,  у відповідь на  запит,  отримав з УШПР дві радіограми. В одній з них висловлювалося припущення, що Барановський – ворожий  агент, а його «партизанський загін» – замаскована під партизан банда. В іншій – генерал Строкач наказував скасувати самостійних представників у штабі з’єднання і заборонив допускати їх до радіостанцій. 

…А потім вже, значно пізніше, бажаючи розібратися, ким був насправді  Барановський, я довго шукав історичні матеріали, які б пролили світло на ці далекі події.

Нарешті мені поталанило: я натрапив на матеріали архіву, статтю українського історика  Івану́щенка Геннадія Миколайовича «Кривава історія професійного зрадника» та деякі інші цікаві речі.

Виявилося, що в одному з архівів СБУ після війни на Барановського  збереглося аж десять томів кримінальної справи!

На фото – Семен Захарович Блюменштейн-Барановський. Перше місце його служби – Українська Галицька Армія. Однак недарма люди кажуть: «Людина, як горщик – що в нього покладеш, те він і варить». Уже в 1919 р. він вперше зрадив, перейшовши на бік червоних. Ніхто тепер не порахує, скільки зрад було потім, скільки замордованих співвітчизників залишилося в сирій землі після його мерзенних зрад: працював на ГПУ, засилався, як провокатор, в українські підпільні повстанські організації. За це і заслужив  кубики офіцера.

Потім вибився «в люди»: спочатку служив у «Головпівнічморшляху». За його ж словами – був учасником експедиції по врятуванню челюскінців. На згадку про це Барановський постійно носив з собою, і показував при потребі карту Баранцевого моря з позначеним там островом Барановського. Говорив, що острів названий на його честь. Цією  легендою він успішно й користувався…

Незабаром підприємливий оперативник  опинився на керівній роботі в системі ГУЛАГу. Але  ненадовго: під час  зміни та репресії чергового наркома, провокатор  сам опинився за гратами.  

Про нього згадали лише на початку війни, і в’язень,  як «обдарований від природи», отримав спецзавдання – розбудовувати партизанський рух у Краснопільському районі Сумської області. Таких спецзавдань на окупованій території в нього було багато, але те, перше, і по сьогодні вкрито якоюсь таємницею.

Уже в кінці свого життя, за крок до розстрілу, він уперто доводив, що він свій, тільки глибоко законспірований. Ось тільки документи не збереглись, а  високопоставлені свідки «чомусь» відмовилися підтвердити достовірність його слів...

Зі вступом гітлерівців у с. Мезенівку Краснопільського району, де він «опинився» перед окупацією, Блюменштейн-Барановський, (а відтоді просто Барановський), вивісив на вікні записку: «Увага німці! Тут живе угорець, який чекав вас 23 роки».

Невідомо хто кого чекав більше, але для німців Барановський, ставши начальником поліції,  виявився справжньою знахідкою:

продовольство і робсила для Рейху поступали справно. Радянських партизанів у районі «не помічалось». Та й «горючим» регулярно постачав їх всюдисущий і компанійський «цугефірер і мельдексперірер», як він любив підписуватись.

«Дорогий пане Барановський! Я прошу, якщо можливо, передати єфрейтором Лінценіхом пляшку горілки для унтерофіцерів комендатури. Ми хочемо святкувати невелике свято і нам не вистачає напоїв» – писав 9 червня 1942 року один з друзів «організатора партизанського руху».

На звороті фото напис: «Моєму дорогому товаришу Симону в пам'ять про веселі часи. Штабвахмістр Карл Мюнх. Листопад 1941 р.»

Сам Семен Захарович теж регулярно прикладався до оковитої, і тоді... Його буйний характер пізнала на собі не одна сім'я, чиї родичі були розстріляні за наказом начальника поліції або ним особисто. Розстріли, побиття, ґвалтування – послужний список його команди.

Але одного разу над Барановським нависла загроза: на нього  надійшов донос гітлерівцям про його «неарійське походження». Проте зрадник викрутився зі складного становища: 1 червня 1942 р. головний лікар військової частини 01835 д-р Ебберт підписав чудернацький документ: «Сьогодні я оглянув п. Семена Барановського. Б. справляє зовнішнє враження неарійця. Детальний фізичний огляд не дає ніяких підстав для цих підозр».

А потім спокій Барановського порушила інформація, про яку він свідчив так: «В конце мая 1942 года со мной связался бывший председатель колхоза /какого села, не знаю/, член партии, оставленный партийной организацией для подпольной работы в тылу противника, СЕМА (начальник поліції с. Краснопілля) /имени и отчества не знаю/, который рассказал, что бывший учитель, комсомолец ДЗЕНЬЗЕЛОВСКИЙ,, работавший при немцах в госимении – бывшего Мезеновского совхоза, а в последнее время являвшийся инспектором школ Краснопольского района, конфиденциально сообщил ему о том, что в Краснопольском районе существует ОУН».

Сам Дзендзеловський мотиви своєї активності пояснював так: «Зная о том, что эти книги создавались организацией украинских националистов, с которой Советская власть вела борьбу как с внутренними врагами, (эта организация в свою очередь путем борьбы с советской властью намеревалась придти к созданию самостоятельного украинского государства), и под тем предлогом, что эта организация должна вести борьбу и с немцами за создание своего государства – пошел к Барановскому и доложил ему об этом, а после все это изложил письменно».

У записці від 11 червня 1942 р. Дзендзеловський повідомляє, що націоналісти: «...зараз проводять шалену роботу серед українського народу на збройну боротьбу не лише з більшовиками, а й Німеччиною, під гаслом «за вільну соборну Україну». За завданням свого шефа Дзендзеловський вклинюється в підпілля і «викладає» його структуру Барановському, а той, у свою чергу, здає інформацію в гестапо.

«В начале июля 1942 года ко мне в Мезеновку приехал начальник СД в Сумах гауптштурмшарфюрер МЕЛИХ, с которым я познакомился за хорошим обедом с выпивкой и расстались мы уже друзьями, – пригадує згодом сам Барановський – От них я получил указание продолжать разработку ОУН и информировать СД вообще о положении в районе. Свои сообщения мне было предложено подписывать – мельдекопффирер СД». 

У тісній співпраці з німецькими спецслужбами НКВДисти –  підпільники розкривають структуру українського підпілля на Сумщині і «виходять» на слід його організатора, керівника обласного Проводу ОУН Семена Сапуна. Залишилося тільки чекати наказу гестапо. Коли він надійшов, Барановський віддав свій наказ начальнику поліції Семі арештувати членів ОУН. Всього по справі ОУН у Сумській області було виявлено і ув'язнено 280 чоловік. А 7 жовтня 1942 р. в Сумах гестапо арештувало обласного провідника Семена Сапуна. Його та багатьох учасників підпілля німці розстріляли і спалили 20 лютого 1943 р.  19-м лютого 1943 року датована записка одного з розстріляних – Гаврила Мірошниченка, передана рідним. Там він називає і проклинає зрадників: Барановського, Дзендзеловського, Сему та інших комуністичних активістів… Я вважаю, що в цьому місці було б справедливо і доречно додати розповідь про керівника ОУН Семена Семеновича Сапуна, який також був серед розстріляних підпільників, щоб сумчани не забували цю прекрасну людину, яка деякий час проживала в нашому місті, тут боролася з фашистами і віддала своє життя за свободу України.

Семен Семенович Сапун народився 17 квітня 1893 р., в сім’ї  заможного селянина в Полтавській губернії. До революції господарство батьків було міцним: землі –  25 десятин, хата – 1, сараїв – 4, коней – 4, корів –  2, волів – 2 пари, овець – 50, свиней –  5, жатка снопов'язалка – 1, жатка самовкладка – 1, кінна молотарка – 1, сівалка – 1, олійниця.

Сапун з дружиною Ніною Пилипівною

 1914 р., після закінчення педагогічної школи, отримав посаду вчителя в с. Багата Чернеччина Полтавської губернії (нині – Харківської області). У цьому ж році, з початком Першої світової війни, був призваний в армію, де служив рядовим. На фронті отримав поранення. Після одужання вступив до сільськогосподарського інституту, який закінчив достроково у 1917-у і був направлений до четвертої московської школи прапорщиків. Після закінчення навчання, йому присвоїли звання «прапорщик» і він  був знову направлений  у діючу армію.

1919 р. на короткий термін був мобілізований до денікінської армії, потім знову вчителював. З 1935 р. С. Сапун – завпед школи № 6 м. Суми. До 22 квітня 1938 (дати арешту) мешкав у Сумах на вул. Петропавлівській, 32.

НКВД його  арештувало по звинуваченню в участі в контрреволюційній повстанській організації. Проте, упродовж 8-ми місяців катувань, слідчим не вдалося зламати в'язня. Сапун не підписав жодного звинувачення. Справу, за відсутністю доказів, припинили. Війна застала Семена Сапуна в Сумах. Сюди він перевіз і дружину Ніну Пилипівну з двома доньками. З початком німецької окупації, використовуючи знайомства серед місцевої інтелігенції, він організує «Просвіту», під опікою якої діяла школа перекладачів, українська гімназія, школа художньої вишивки. 

Група місцевої української інтелігенції, яка зосереджувалася навколо Семена Сапуна, спочатку не мала чітко окресленого політичного забарвлення. Проте, основною причиною їхніх зібрань було все ж не створення гімназії чи організація товариства «Просвіта», а націоналістична діяльність, спрямована на боротьбу за незалежність України. У серпні 1942 року керівники обласного Проводу ОУН отримали зі Львова директиву про активізацію боротьби проти німців. Директива вимагала перебудови роботи всього підпілля, проведення саботажних акцій проти німців. Завдання було доведено до місцевих органів ОУН. У Лебедині продовжилось накопичення зброї, у Конотопі готувався випуск підпільної газети. Там же, за деякими джерелами, планувалося створити центр з випуску зброї та боєприпасів. Агент гестапо Дзендзеловський повідомляв: «Українські націоналісти зараз проводять серед українського народу шалену роботу на збройну боротьбу не лише з  більшовиками, а й Німеччиною, під гаслом «за вільну соборну Україну». Повідомлення свого підлеглого про існування в області мережі ОУН Барановський (начальник Краснопільської поліції) передав у гестапо.

З протоколів допитів можна отримати інформацію і про обставини арешту сумських оунівців. Сапуна та частину підпільників було арештовано 7 жовтня 1942 року. На міську площу, до будинку курсів німецької мови (нинішня Покровська площа, 11) було стягнуто весь особовий склад поліції. Слідство тривало майже 5 місяців –  до 20 лютого 1943 року. Основний склад підпілля ОУН на Сумщині було розстріляно і спалено на території тюрми 20 березня 1943 року. Скільки всього було знищено членів ОУН тієї ночі невідомо, але за свідченнями дружини Сапуна, Ніни Гнатченко, у справі націоналістичного підпілля було арештовано близько 90 осіб.

Авторитет, чесність, мужність і відданість Семена Сапуна національній ідеї визнаються всіма, хто його близько знав. Ці людські свідчення доповнюють останні його слова при прощанні з дружиною: «Україна для мене така велична, що я і вдруге не завагався б померти за неї…»

Сумчани шанують пам’ять Семена Семеновича Сапуна. На будинку, де діяв у 1941 – 1942 роках підпільний Провід ОУН, у 2007 році встановлена Меморіальна дошка, тут сумчани в день УПА проводять мітинги. 30 березня 2016  року рішенням Сумської міської ради Семену Семеновичу Сапуну присвоєне звання почесного громадянина міста Суми…

…Про арешти підпільників згадується в двох джерелах. Це –  донесення Барановського в гестапо, яке лягло в основу німецького документа від 12 грудня 1942 р., що його виявив професор Володимир Косик в бундесархіві м. Фрайбурга. І доповідна старшого помічника начальника політичного відділу Центрального штабу партизанського руху полковника Конкіна, яку опублікував професор Володимир Сергійчук.

Ці два документи з протилежних джерел зовсім схожі між собою. Бо первісна інформація походила від однієї людини – С. Барановського. Як справжній слуга двох господарів, він, після виконаної спільної з гестапо роботи, відзвітував про знешкодження небезпечного противника і своїм колегам.

Після приходу Червоної армії Барановський був нагороджений. Напередодні він оголосив своїх поліцаїв партизанським загоном імені ВЧК. А в штаб полетіло донесення, підписане тим же Дзендзеловським:

Копія
НАЧАЛЬНИКУ ОСОБЛИВОГО ВІДДІЛУ НКВС

Від ДЗЕНДЗЕЛОВСЬКОГО Івана Гавриловича, що проживає в селі Краснопілля.
По розпорядженню командира партизанського отряда ім. ВЧК БАРАНОВСКОГО, повідомляю Вам про нижче слідуючу агентуру українських націоналістів /ОУН/, оставшихся для проведення підривної роботи проти Радянської влади.
Нижче подаю:
10. ФЕДОРОВА Мария Дмитровна, село Бранцівка, працює зав. Бранцівської школи,¸переховувала ОУН літературу, чоловік її теж репресований за націоналізм /здається в 1938 році/.

22/ІІ-1943 року.
Підписав                                                                                              ДЗЕНДЗЕЛОВСЬКИЙ

 Ім'ям Барановського на Краснопільщині ще довго лякали дітей. Хтось із постраждалих написав свідчення і «органи» розпочали слідство. Спільників «партизанського командира» довелося розстріляти – надто багато кривавих слідів. А його самого – подалі від очей...

Тепер він став Корецьким. Йому дали групу з 15 чоловік, дві рації і... чергове спецзавдання: треба знищити в Карпатах особливо небезпечних для радянської влади осіб. Найнебезпечніший – «Крот». Знищити будь-якою ціною. Але завдання група не виконала.

Коли по справі перебуваючого під слідством у львівській тюрмі Корецького-Барановського допитували відомих партизанських командирів Сабурова, Федорова, Наумова, Строкача, вони відмовилися від знайомства з ним: не було такого партизанського загону! І контактів з ним теж... Хоча документи – річ уперта. Про контакти Корецького з іншими з'єднаннями документи згадують, а ось про отримане ним завдання на початку війни – не збереглись...

Мабуть, ми так і не дізнаємося про справжню причину відмови, як і справжнє прізвище «Крота».

 Однією з версій дивної поведінки партизанських керівників могло бути прагнення позбутися Барановського, як небажаного носія інформації про певні процеси в середовищі «народних месників». Бо зрозумівши, що наближається кінець його життєвої авантюри, він на онучах кров'ю написав Судоплатову (Павло Анатолійович Судоплатов –  керівник радянських закордонних диверсійних спецслужб. Брав безпосередню участь у розробці та виконанні гучних політичних убивств опонентів сталінського режиму та радянської влади)  листа, в якому вимагав зустрічі. Обіцяв розповісти щось таке про партизанське життя, «від чого здригнеться світ». Однак його вже ніхто не захотів слухати.           Недарма люди кажуть: «Брехнею світ обійдеш, та назад не вернешся»…

Після розстрілу Барановського лишився ще один речовий доказ. Він лежить в пакеті під номером 364 шостого тому кримінальної справи. Це  саморобний значок з портретом провідника Організації українських націоналістів Євгеном Коновальцем.

Відібраний у когось зі знищених оунівців, він, можливо, мав слугувати «перепусткою» для виконання іншого запланованого злочину. Ще страшнішого, ніж попередні.

                            

ДОДАТКИ:

Витяг з протоколу допиту колишнього начальника поліції, колишнього командира партизанського загону «ім. ВЧК» Блюменштейн-Барановського  С. З. про агентурну розробку Краснопільського підпілля ОУН подвійними агентами НКВС і Гестапо
                                                                                                          24 червня 1943 року
                                                                     ВЫПИСКА ИЗ ПРОТОКОЛА ДОПРОСА
                                         БЛЮМЕНШТЕЙН-БАРАНОВСКОГО Семена Захаровича

От 24 июня 1943 года.
Допрос начат в 10.00
               В конце мая 1942 года со мной связался бывший председатель колхоза /какого села, не знаю/, член партии, оставленный партийной организацией для одпольной работы в тылу противника, СЕМА /имени и отчества не знаю/, который рассказал, что бывший учитель комсомолец ДЗЕНЬЗЕЛОВСКИЙ, работавший при немцах в госимении – бывш. Мезеновского совхоза, а в последнее время являвшийся инспектором школ Краснопольского района,  конфиденциально сообщил ему о том, что в Краснопольском районе существует ОУН, руководит этой организацией он, и пытался вовлечь в эту организацию его – СЕМУ. (…)
               В конце июня 1942 года ко мне обратися ДЗЕНЬДЗЕЛОВСКИЙ и просил уделить ему некоторое время, так как он намерен говорить со мной по очень важному делу. (…)
               ДЗЕНЬДЗЕЛОВСКИЙ признался, что он является руководителем Краснопольской ОУН, намерен раскрыть ее и, в связи с этим, подготовил докладную записку, которую тут же и вручил мне, написанную на мое имя.  Я обещал разобраться в этой докладной записке и предложил ему информировать меня о деятельности участников ОУН.
Докладную записку, принятую мною у ДЗЕНЬДЗЕЛОВСКОГО, я со своим заключением немедленно отправил через капитана ШИТА в город Сумы, в ГФП.
            В связи с этим, из ГФП через несколько дней поступило распоряжение отправить ДЗЕНЬДЗЕЛОВСКОГО к ним в Сумы. Когда ДЗЕНЬДЗЕЛОВСКИЙ возвратился из ГФП, он мне сам сообщил, что имеет поручение ГФП продолжить работу по раскрытию ОУН и передавать все материалы мне.  Об этом же позвонил мне по телефону начальник ГФП доктор ШИММЕЛЬ, что ДЗЕНЬДЗЕЛОВСКИЙ является их человеком и просил меня руководить его работой, а материалы пересылать им.
            В начале июля 1942 года ко мне в Мезеновку приехал начальник СД в Сумах гауптштурмшарфюрер МЕЛИХ, с которым я познакомился за хорошим обедом с выпивкой и расстались мы уже друзьями. От них я получил указание продолжать разработку ОУН и информировать СД вообще о положении в районе. Свои сообщения мне было предложено подписывать – мельдекопффирер СД.
            Информатора ДЗЕНЬДЗЕЛОВСКОГО у меня они забрали на личную связь. У меня же на связи остался только СЕМА, который по сути дела получал сведения от ДЗЕНЬДЗЕЛОВСКОГО. Последнему же было известно о связи СЕМЫ со мной и наоборот.
В е р н о:
НАЧАЛЬНИК ОТДЕЛЕНИЯ 4 УПРАВЛЕНИЯ НКГБ УССР
МАЙОР ГОСБЕЗОПАСНОСТИ ЭЙДУК
Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-10468, арк. 60-60 зв.
Оригінал. Машинопис.

№ 2
Доповідна записка агента Гестапо про керівництво ОУН в Сумській області та підпільну діяльність українських націоналістів
24 червня 1942 року
Пану Барановському!

              24 червня цього року в бесіді з керівником українських націоналістів по району Неглядом П. виявлено:

1. Керівниками українських націоналістів по Сумській області є директор державних курсів німецької мови в м. Сумах С. Сапун. (…)

4. Виявлено, що група яка оперує в нашому районі крім того, що провадить політико виховну, організаційну роботу, а також і збором зброї. В їхніх руках є п`ять пистолетів німецького образця та до двох пудів пороху. Дана зброя хорониться в однієї дівчини в с. Бранцівці, яка зв`язана з ними. Цієї дівчини мною ще не виявлено, де точно проживає і її прізвище.

Прошу Вас, перекладіть на німецьку мову самі, бо ще раз пишу, що дані переводчики небезпечні.
24/VI-42 р.
Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-10468, арк. 226-226 зв.
Оригінал. Рукопис. _________________________________
Підпис: Дзендзеловський – упорядн.

№ 3
Розпорядження начальника Краснопільської поліції Барановського
про арешт членів ОУН та проведення слідства
16 жовтня 1942 року
НАЧ. ПОЛИЦИИ с. КРАСНОПОЛЬЕ
Г[-]ну СЕМА

Приказываю Вам немедленно на основе Ваших данных арестовать всех лиц – участников к делу ОУН, разделить их по камерам, не допускать переговоры. Никаких передач или свиданий. Поставить пост. Обыски произвести, искать литературу, переписку, оружие, и т.д.

 Относительно Дзензиловского я дал Вам указания направить ко мне. Учтите, что за связь арестованного с арестованным Вы отвечаете головой своей. Будьте в деле О.У.Н. безпощадны, и все кто имел к этому делу отношение, всех кто направлял удар против немцев, арестовать по всем правилам. На каждого человека дайте сводку, в чем он обвиняется в этом деле, с кем он был связан. Испольнение немедленное, никаких санкций жандармерии не нужно, я приказываю и я отвечаю. Смотрите только, чтобы невинные люди не попадались.
Нач. Полиции
Цугефирер и Мельдексперирер С.Д.
Барановский
16./X.1942.
Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-8778, т. 2, ч. 2, арк. 711 (пакет).
Оригінал. Машинопис.

№ 4
Протокол допиту про знищення нацистами жителів м. Суми,
в тому числі – членів ОУН: Сапуна, Саленка, Долгополова
18 вересня 1943 року
ПРОТОКОЛ ДОПРОСА
1943 года сентября 18-го дня г. Сумы УССР
Ст. оперуполномоченный УНКВД по Сумской области мл. лейтенант милиции – СМИРНОВ допросил в качестве свидетеля:

МАХОНЬКО Данил Наумович 1875 года рождения, уроженец села Славковичи Бобруйского р-на Минской области, проживающий гор. Сумы ул. Суджанская дом № 3 кв. № 1, работающий завод имени Фрунзе в должности фельдшера, женат, б/партийный, имеющий среднее образование, по национальности белорус, семья 5 человек, не судимый. За ложные показания по ст. 89 УК УССР предупрежден:

ПОКАЗАНИЯ ПО СУЩЕСТВУ ДЕЛА:

(…) Условия для заключенных в тюрьме были невыносимые: тюрьма совершенно не отапливалась, а чтобы было тепло, арестованных сгоняли большими группами в одну камеру, где не только лежать, но и сидеть было совершенно невозможно, поэтому арестованные стояли, была очень большая вшивость, тифозные заболевания и были случаи отмораживания ног. Питание было очень плохое; вот норма, которая существовала для арестованных в количестве 55 чел. – пшена 5 кг., картошки 8-10 кг. свеклы 8-10 кг. и соли 500 грамм на общий котел, поэтому суп получался одна вода и совершенно безвкусный, хлеба к этому обеду выдавалось всего лишь 100 грамм, при чем обед был один раз в сутки и больше ничего не давалось.

Вследствие этого среди арестованных очень многие заболевали туберкулезом от истощения и было 10 или 12 случаев по этой причине смерти. В общем, на той пище, что выдавалась в тюрьме, арестованные существовать не могли, и если бы не было разрешения на передачи, то смертность была бы еще больше. Причем, при таком невыносимом питании арестованных назначали на тяжелые работы, как например обработка земли для тюрьмы, пилка дров и другие работы. От этой работы люди не могли двигаться и падали при назначении их на работу во дворе тюрьмы, не говоря уже о работах. При тюрьме существовала специальная камера для допроса советских и партийных работников и партизан, где при допросах производили пытки и порки. Для этой цели была приспособлена специальная резиновая палка толщиною примерно в дюйм, сплетенная из трех или четырех частей. Этой плеткой были случаи запарывали до смерти(…)

Кроме того, немцы применяли еще такой метод пыток: заподозрив кого-либо в партизанстве или в скрытии или связи с партизанами, то в течении одной или двух недель совершенно не дают пищи, а затем вызывают его на допрос с тем, чтобы он, чувствуя голод, рассказал им правду, и если человек поддавался этой ловушке, то ему выдавалось усиленное питание, создавались особые условия и уход, а также практиковался такой метод и до допроса, а впоследствии, добившись своего этого человека расстреливали.

(…)В феврале 1943 года, при отступлении из города Сумы, немцы согнали заключенных в подвал овощехранилища, расположенного во дворе тюрьмы, и два отстойника канализационных ям, наполненных нечистотами, около пяти сот человек. Облили это овощехранилище и ямы какой-то горючей жидкостью и подожгли. Таким образом, все заключенные сгорели живьем и спасти их никак было нельзя, т.к. немцы еще их охраняли. Подожженные ямы и овощехранилище горели в течение трех суток. В этой сожженной группе были следующие мне известные жители города Сумы: ДОЛГОПОЛОВ имя и отчество не знаю, работающий до момента военных действий фельдшером 2-й поликлиники, а при немцах работал секретарем Горздравотдела. Жена у него в настоящее время живет в гор. Сумы на Псельской улице, но дом № не знаю. ГУЗИК, имя и отчество также не знаю, работающим фельдшером при железнодорожной станции гор. Сумы. Семья после его смерти куда-то выехала. САПУН Семен отчество не знаю, учитель какой-то школы гор. Сумы, а при немцах – директором немецких курсов. САЛЕНКО Никифор или Никита, директор школы № 8, член партии, проживающий гор. Сумы ул. 1-го мая, дом № 3 и у него там сейчас должна проживать семья.
Из других расстрелянных групп я знаю следующих жителей гор. Сумы: врач ПАВЛОВСКАЯ Раиса Савельевна. Работающая до войны во 2-й городской поликлинике, прожив. Рыбальченков переулок дом № не знаю, но в гор. Сумы у нее родственников никого нет. Врач ВОДЯНОЙ имя и отчество не знаю, работающий тоже во 2-й поликлиннике городской, проживающий на ул. Дворянская в собственном доме, но точный адрес не знаю, где сейчас у него проживает семья. Врач ЗЕЛЬМАН, работающий в с селе Верхняя Сыроватка Сумского р-на, там же он и проживал. Архивариус завода им. Фрунзе ЗИЛЬБЕРМАН, проживающий где-то в гор. Сумы, но есть ли у него родственники или семья сказать не могу. Экономист завода им. Фрунзе ГЕЛЬФЕР имя и отчество не знаю, проживающий ул. Лебединская дом № 9, но семья у него из гор. Сумы

Как будто была куда то эвакуирована. Рабочий завода им. Фрунзе СКЛЯРЕНКО Петр Данилович, проживающий гор. Сумы ул. Суджанская. дом № не знаю, имеющий собственный дом и у него там живет семья.

(…) Все эти указанные мною в протоколе допроса факты полностью могут подтвердить все надзиратели тюрьмы. И даже еще больше случаев злодеяний немцев, так как они больше моего находились в тюрьме на дежурствах, но в силу того, что они принимали участие в избиении и выводе арестованных на расстрел, выполняя указания начальника тюрьмы, могут это скрыть, боясь ответственности. Больше по делу дополнить ничего не могу, записано с моих слов правильно, мною прочитано, в чем и расписываюсь.

Допросил: Ст. уполномоченный УНКВД
мл. лейтенант милиции
ДАСО. Ф. П. 1, оп. 1, спр. 86, арк. 5-9.

 Список літератури

1. А. М. Близнюк «Семен Семенович Сапун. Почесні громадяни міста Суми».

2. Витяг з «Акту встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників по м. Суми і Сумської області».

3. Г. М.  Іванущенко «Діяльність ОУН та УПА на Сумщині».

4. Г. М. Іванущенко «Семен Сапун – керівник підпілля ОУН на Сумщині».