Микола РЕМНЬОВ (м. Суми)

Петлюрівка

З Бахмача товарняк, наповнений бійцями, рушив у бік станції  Крути. У ньому їхали червоногвардійці Виборзького району Петрограда. Біля відкритих дверей товарного вагона юрмилися, з гвинтівками в руках, молоді хлопці.
Віктор  Чупахін і Михайло  Гончаров були в їх числі. Вони приїхали до Петербурга, щоб заробити грошей і отримати професію. Влаштувалися учнями на Російсько-Балтійський авіаційний завод. Невдоволення  безпросвітним  життям викликало численні протести в столиці Російської імперії.  Молоді робітники теж втягнулися в них. У 1916 році їх заарештували і посадили в політичну в'язницю «Хрести».

Олександр РОЛДУХІН ( м. Дніпро)

МОЙ  ДРУГ

Посвящается Анатолию

Николаевичу Гончарову

                                                                         «Друзей не выбирают,

                                                                         Они назначаются судьбой»

                                                                                                              Автор

Насколько я помню себя в Карпатах, где родился и жил до шести лет, у меня не было друга. Была подруга Аня, дочь врача, приехавшего, как и мои родители, по распределению из центра Украины в сорок шестом году.

Все местные мальчишки, которых я помню, были мягко говоря, дерзкими и злыми. Примеров много. Однажды старшие подговорили меня купить для них сигарет под видом, что послал отец, военрук школы. Продавщица поверила. Я докуривал окурки. Невменяемого меня принесли домой. Лежал на кровати, свесив голову и блевал.

На конкурс ім.І. Багряного

 Олександр Боженко

ДИКЕ ПОЛЕ

КНИГА ДРУГА


       Лицарі   

Слобожанщини                   

До передмови

З початком 90-х років молода й незалежна Україна офіційно проголосила себе спадкоємцем національно-визвольних і державницьких традицій, закладених у боротьбі за свободу в середині XVII ст. В цих умовах відкрилися нові горизонти в пошуках волі українського народу на схід і на "Дике поле" де були вільні малозаселені простори, де віяло свободою. В незалежній Україні були більше вивчені межі визвольної війни. Вони в хронологічному порядку, академіком В.А. Смолієм і професором Степанковим, розширилися аж до 1657 року і далі, обгрунтувавши визвольну боротьбу, як національну революцію в Україні, що мала спільні риси з тодішніми буржуазними революціями в Європі. Було переосмислено московсько-український договір 1954 року і оцінили його, як великодержавний з боку російського самодержавства, переосмислили історичну роль політичних і військових діячів тієї епохи.

На конкурс ім. І. Багряного

Р.  МУР             (м. Суми)

Українці  в таборах Сибіру

Роман сумського письменника Миколи Ремньова (Ніка Ремені) «Не плач, кохана!» займає особливе місце в пострадянській українській літературі. Як правило, сучасні автори використовують кримінальну тематику для створення розважальних пригодницьких  творів. Микола Ремньов виступає, як послідовний продовжувач української класичної літератури, яка розповідала правду про в'язниці і  табори  в Радянському Союзі..

Валентина ЛИТВИНЕНКО (Дніпропетровська область)

Як теща стала мамою…

Тітка Марія, наша сусідка, хвалилась, що хоч співати й не вміє - ніколи в житті й не спробувала - зате відчуває, що гурт співає не так.

- І що з того? Ви ж не можете підказати чи поправити? Співати - не те, що в степу полоти...

- Я ж і кажу: не знаю як, але не так!

Дивувались ми тітчиній завзятості. Тільки затяг­нуть на кутку села пісню вона вже тут як тут. Хоч би ж підсобила чи сльозу змахнула, як ото буває. Та ні ж - дослухаєть­ся, очі примружує, головою, знай, похитує, зітхає:

- Не так співають!

Олексій УСЕНКО ( м. Суми)

                   Відлуння 1933-го...

Зболіла земля будяків і полину,

Окроплена кров’ю, сльозами, дощем.

Скільком дарувала життя ти і силу…

Залишилась пам’ять терновим вінцем.

Андрій КУЖЕЄВ (м. Дніпро)

Александру   Сергеевичу  Пушкину

Ты указал тропу поэтам,

Как можно жить на гонорар.

Кутить, стреляться, но при этом

В душе лелеять Божий дар.

На конкурс ім. І. Багряного

Біографія автора

Литвиненко Валентина Володимирівна, народилась 1 січня 1948 року  в селі Олександрівка Покровського району Дніпропетровської області. Закінчила заочно факультет журналістики Київського держуніверситету.

Спочатку працювала редактором колгоспної багатотиражки, потім - кореспондентом газет «Радянське слово», «Приорільська правда», «Нікопольська правда», була редактором багатотиражної газети «Строитель», газети «Патріот Придніпров’я», завідувала відділом в обласній газеті «Зоря». Член НСЖУ.

На конкурс ім. І. Багряного

Надія  СОЛОДОВНИК

Окрайчик вIд зайчика

Пам’яті батька-хлібороба присвячую

Доброго дня, моя дорога батьківщино, моя рідна сторононько! Подумки промовляла ці слова, ховаючи сльози від родичів, з якими приїхала на край  хутора, де пробігло дитинство. Не змогла стримати емоцій від побаченого. Злинули десятиліття з того часу, як наша сім’я покинула цей тихий сільський рай і подалася до міста. Впевнена, цього б не сталося, аби попіклувалися в той далекий час про людину, в якої сталося велике горе, коли глава родини, цебто мій батько, ледь не втратив дружину. Та то сумна історія, і про неї немає бажання розповідати. А на цей раз у душі – приємний і щемний спогад про ті далекі роки. Воістину неоціненний скарб – людська пам’ять.

Олексій УСЕНКО (Суми)

РОЗГАДАНА ТАЄМНИЦЯ

Ще з дитинства я полюбив історію, багато читав на цю тему: Олександр Македонський, Чингізхан, Чингізиди, Київська Русь, епоха козаччини, полководці, флотоводці, царі, війни…

 Одного разу мені потрапила на очі книга партизанського генерала Михайла Івановича Наумова «Степовий рейд», в якій він розповідав           про рейд Сумського партизанського кінного з’єднання на чолі з ним, тоді ще капітаном-прикордонником, з Брянських лісів по територіях Сумської, Харківської, Полтавської, Кіровоградської, Одеської, Вінницької, Київської, Житомирської областей аж до південної частини Білорусії. Про цей рейд я чув давно, ще з дитинства: мені розповідали земляки-юнаківці, які були співучасниками тих подій. Так, на початку 1943 року партизанське з’єднання кіннотників на чолі з М. І. Наумовим пройшло через с. Хотінь і зупинилося майже на тиждень у с. Нова Січ,  що лежить                                 між Юнаківкою та  Сумами. За цей час  вони оволоділи Кияницьким цукровим